Як вояки з Кам’янського встигають клопотатись на «два фронти»

Як вояки з Кам’янського встигають клопотатись на «два фронти»

Попри воєнне лихо, наші люди продовжують жити і мирними справами, дбати про майбутнє. Наприклад, вояк з Кам’янського встигає клопотатись «на два фронти»: і окупантам «насипати», і про домашнє хазяйство піклуватись.

Автор: Валентин Фіголь.

В волонтерській метушні останніх тижнів швидко звикаєш до того, що з тобою вітаються незнайомі люди, тобі кивають, як знайомому, люди в балаклавах на блокпосту. Звикаєш пити чужий чай і пригощати своїм випадкових ситуаційних колег.

«Сьогодні між людьми встановлюються особливі стосунки, і це безцінно!» – прокоментував днями особливості волонтерського спілкування активний учасник процесів Андрій Шамардін, тренер з бойового мистецтва.

Серед прикладів, якими можна проілюструвати слова відомого тренера, трапляються і досить кумедні.

«Наш Ромчик встигає і воювати, і мені спокою не давати!..» – жартома бурчить давній приятель, згадуючи спільного знайомого. Той захищає Україну десь на сході (точніше не можна сказати – військова таємниця!). Час від часу виходить на зв’язок. На всі розпитування відповідає по-військовому лаконічно: «Були на завданні, всі повернулись в розташування… Вони лізуть – ми насипаємо… Відпочиваємо між пострілами…».

Паралельно вояк щоразу дає «тиловим» приятелям якісь завдання щодо «укріплення тилу». Наприклад, забрати з пошти чергову посилку і відвезти до нього додому. Він там ще встигає замовляти в інтернет-магазинах різні господарчі застосунки – а от отримувати посилки доручає тутешнім знайомим, бо сам же ж на війні!.. Так, днями попросив забрати з «Нової пошти» своє чергове замовляння «для хазяйства». Це виявилась нова медогінка – пристрій для відбирання меду зі стільників.

«Війна скінчиться, а пасіка лишиться…» – коментує вояк-пасічник свої мирні клопоти. Він вважає, що господарчі турботи у пеклі війни рятують душу: «Дуже допомагає відчуття зв’язку з мирним життям, з людьми, які в тилу залишаються своїми».

Війна скінчиться перемогою, а про мирне майбутнє варто дбати наперед. Так сьогодні кажуть і чинять багато українців – і на фронті, і в тилу.

«Їду через блокпост. Підходить дядько з автоматом і просить надати консультацію з вирощування кукурудзи… Це моя Україна!» – проілюстрував ситуацію Сергій Авраменко, доктор сільськогосподарчих наук, провідний науковий співробітник Інституту рослинництва ім. Юр’єва НААН.

Поки приятелі розвантажували в господі вояка медогінку та інше господарче приладдя, забране з пошти, до воріт підійшла молода жінка. «Де тут вулиця … (яка – військова таємниця)?» – спитала вона матусю бійця.

«А ви хто будете, для чого цікавитесь? – прискалила око старенька. – Бачте ж – всі таблички з будинків познімали недаремно!..» З’ясувалось, що це родичі шукають сусідів з їхньої вулиці. Розпитавши гостей – хто та звідки, пильна жіночка вказала їм потрібний будинок.