Переселенці – новий «людський фактор» в житті мешканців Кам’янського

Переселенці – новий «людський фактор» в житті мешканців Кам’янського

Близько десяти тисяч переселенців з різних регіонів України, орієнтовно, наразі перебувають на території Кам’янського. Спілкування з людьми, чиє життя раптово змінила війна – новий «людський фактор», з яким зіткнулась громада Кам’янського.

Автор: Валентин Фіголь.

Неточність в кількості переселенців пов’язана з тим, що ця кількість постійно змінюється. Хтось залишається в місті, хтось їде геть, навіть не зареєструвавшись як переселенець.

Колись, після перемоги, варто буде згадати все, що робили мешканці Кам’янського для переселенців. Про цілодобову допомогу і про ціни на оренду житла для біженців…

Сьогодні мова про інше. Про те, що переселенці роблять для мешканців Кам’янського. Принаймні, що про це кажуть кам’янчани.

Звернути увагу земляків на новий «людський фактор» в їхньому житті змусила розповідь давнього знайомого. Він описав ситуацію, яка виникла у дворі багатоквартирного будинку, де він мешкає.

В будинку оселилась родина переселенців з південно-східного регіону України. І одразу ж влаштувала гучний скандал з місцевим мешканцем. Дядько багато років вранці вигулює собаку. І та собака, як тільки вибігає з під’їзду – одразу починає гавкати. Сусіди вже звикли до того і не звертали уваги. А нові мешканці одразу ж вибігли з квартири слідом за собакою і посали кричати на дядька – мовляв, чого твоя собака їх побудила рано?

Повиходили ще кілька сусідів, прибульців трохи вгамували, сварка перейшла в бесіду. Такого наслухались про жахи обстрілів!.. Наприкінці власник гавкітливого цуцика пообіцяв вигулювати тварину не так рано. А переселенці виговорились – і теж трохи розм’якли, визнали, що погарячкували, бо давно «на нервах».

«А спочатку таке було, що могли б і побитися!» – коментує конфліктну ситуацію оповідач.

Так, неприємних історій з поселенням біженців в Кам’янському вистачає ще з 2014 року. Одна зі свіжих: приїжджі з Донецька обідрали шпалери в помешканні, куди їх пустили пожити, написали на стіні «Из-за вас нас бомбили» і поїхали геть, залишивши квартиру відчиненою.

Ще кам’янчани обурюються випадками, коли переселенці в розмовах звинувачують українців в тому, що в Україну вдерлася російська армія.

«Після всього, що було, ви продовжуєте говорити, що це Україна у всьому винна?! Навіщо тоді їхали сюди? Не затримуйтесь тут, – звертаються в соцмережах до таких гостей мешканці Кам’янського. – Я не хочу бачити у своєму місті таких людей».

«Давайте не боятися та передавати дані на таких, – пропонують пильні кам’янчани. – Сьогодні вони мріють про Росію, а завтра вже крадуть у наших будинках. Потрібно подбати про свою безпеку».

«Людям віддали безоплатно порожні будинки. Запропонували насіння – засадити городи. І… отримали відповідь: «Ми агарод нє садім. Нам і так всьо дают!» – розповіла одна з активних волонтерок Кам’янського про досвід сільських сусідів. Там на чотири тисячі мешканців села – близько двох тисяч переселенців.

«Роботи на найсучаснішому підприємстві в селі не шукає з них ніхто, – акцентує оповідачка. – Надходжень від податків до місцевого бюджету все менше. Незадоволення місцевих росте. Бо щотижня місцеві їдуть на війну, а вимушено переселені навіть до військомату за місяць після переїзду не спроміглися дійти. Гуманітарки несуть все менше. Зобов’язань на місцеві бізнеси покладають все більше…».

Переселенці бувають різні, розповів панотець Феодосій (Алісов) з Кам’янського – розуміючі, нахабні, культурні, вдячні чи невдячні…

«І з різними приходилось зіштовхуватись ще з далекого 2015… Але, власне що мене вразило в цьому випадку: прийшли дві пані, представились, розказали свою історію, як вони залишились без оселі і прийшлось втікати від звірства російського окупанта. А потім, за словами панотця, візитерки дістали гроші і сказали: «Ми знаємо, що Ви допомагаєте нашим захисникам, багато допомогти ми не можемо, але маємо змогу поділитись, прийміть пожертву, придбайте, що їм необхідно. Хлопцям ці гроші потрібніше».

«А про поганих переселенців я говорити не хочу», – підсумував клірик.

Переселенці, які втікають від жахів війни – це реальність, яка ніде не дінеться завтра чи післязавтра. Очевидно, і мешканцям Кам’янського, і тим, хто приїхав, доведеться вчитись жити в цій реальності, адаптуючись до нових викликів та джерел дискомфорту. Адже саме їм доведеться наповнювати місцевий бюджет, з якого утримується місто і підтримуються переселенці.