ОЛЕКСІЙ ХІЛЬСЬКИЙ: «Хочу повернутися в акторську професію з отриманим в армії досвідом»

ОЛЕКСІЙ ХІЛЬСЬКИЙ: «Хочу повернутися в акторську професію з отриманим в армії досвідом»

Актор з Кам’янського Олексій Хільський, відомий глядачам по ролях у багатьох популярних серіалах, зокрема «Виклик» та «Кріпосна», зараз боронить Україну у лавах ЗСУ. Чому він вирішив взяти у руки зброю, чи планує після закінчення війни продовжити службу у армії, та як, на його погляд, можуть зараз пристосуватися до життя в умовах воєнного стану працівники творчих професій, Олексій розповів у інтерв’ю нашому виданню.

“Кожна людина має займатися тим, до чого в неї є хист”

– Олексію, Ви зараз служите в лавах ЗСУ. Скажіть, якби у Вас була можливість продовжувати працювати по професії, наприклад, були б залучені у виставах у театрі, або залучені до зйомок якогось фільму, все одно пішли б до армії? Чи все-таки віддали перевагу основній професії?

– Я, з одного боку, вважаю, що кожна людина має займатися тим, до чого в неї є хист, що вона вміє,  що їй подобається. Це правильно. Але, з іншого боку, Не буду стверджувати, що всі інші також повинні так робити. Особисто для себе я зробив такий вибір.

Пригадуючи ситуацію, яка була у нас в країні у 2014 році, можу сказати, що й тоді у мене був досить сильний порив й бажання також стати на захист України. Проте тоді війна була, якщо можна так сказати, більш локальною у порівнянні з тим, що зараз відбувається. Бойові дії не пішли далі окремої зони. А ми тоді були у театрі й ми розуміли, що в нас свій «фронт» і ми маємо воювати на цьому фронті, роблячи якість патріотичні вистави. Тобто, тоді я прийняв рішення «повоювати» саме на тому фронті, на якому я здатен воювати: театральному, культурному… Зараз, на жаль, це не можливо…

ОЛЕКСІЙ ХІЛЬСЬКИЙ: «Хочу повернутися в акторську професію з отриманим в армії досвідом» - ФОТО 

ДОВІДКА

Олексій Хільський народився 14 листопада 1987 року у місті Кам’янське (тоді – Дніпродзержинськ).

У 2014 році він закінчив Дніпропетровський театрально-художній коледж, тривалий час працював у Дніпропетровському театрі «Віримо!».

До війни багато знімався в кіно  та популярних серіалах: «На твоєму боці», «Квочка», «Нюхач 3», «Кріпосна», «Лікар Ковальчук», «Опер за викликом», «Загадка для Анни» та інших.

У 2020 році зіграв одну з головних ролей у серіалі «Виклик», який розповідав про нелегку та небезпечну службу бійців МНС. Серіал мав великий успіх у глядацької аудиторії і через рік вийшов його другий сезон. Прем’єрі третього сезону серіалу «Виклик» завадила війна.

– Початок війни Ви зустріли у Києві, який майже одразу став прифронтовим містом. Були обстріли, всі чекали та готувалися до штурму, у місті діяли ворожі диверсійно- розвідувальні групи… Що Вам найбільше запам’яталось з того періоду, вкарбувалося в пам’ять?

– Дякувати Богові, особисто мене і нашу сім’ю жахіття перших тижнів війни якось оминули. Знаєте, як під час грози ти можеш потрапити в її епіцентр, а можеш залишитись осторонь і тільки дивитись, що десь там гримить і спалахують блискавки. У нас була схожа ситуація. Ми бачили, що відбувається, чули вибухи, але нас оминуло те жахіття, в яке, наприклад, потрапив мій товариш Тимур Нізамеєв, який був у Гостомелі і потрапив в окупацію.

Проте це все одно була стресова ситуація. Кожен день ти дивишся у вікно, чуєш вибухи і думаєш: «Це від нас летить, чи по нас прилітає?»

І вже невдовзі після початку війни ми почали виїжджати в Київ, розвозити якусь допомогу людям, допомагати з перевезеннями. Це те, що я міг робити там у той час.

Що запам’яталось? Багато блок-постів, багато військових, майже повна відсутність цивільних на вулицях, великі черги в магазини. Часто згадую всі ті історії, які ми чули про другу світову війну, про черги за продуктами й за ліками, і ніколи не думав, що я побачу все це на власні очі, що все це мене безпосередньо торкнеться.

– Скажіть, а чому Ви з Києва поїхали на західну Україну, а не повернулися до Дніпра, або до рідного Кам’янського, де у Вас багато родичів і друзів?

– Чесно кажучи, ми розглядали це питання. Але тоді була дуже напружена ситуація і  Дніпропетровська область також могла стати місцем, куди російські війська спробують вдертися. Крім того, були обстріли ракетами об’єктів у Дніпрі та інших містах області. Ми вирішили, що міняти одне досить небезпечне місце на інше, також небезпечне місце – це не зовсім доречно, і поїхали до Чернівецької області. Тим більше, що в нас там були друзі і ми розуміли, що нам там буде де жити.

Жили в дуже простих, сільських умовах. У нас не було води у будинку, туалет був на вулиці, проте нас це якось не особливо турбувало. Там затишно, красиво, спокійно. Ми як туди приїхали, то навіть кайфували від цієї простоти та від природи. Від того, що ти кожного ранку набираєш у колодязі чисту воду… І від можливості поспілкуватися з друзями.

“В армії найскладніше – знайти правильне місце для кожного солдата”

– Ви дуже органічно виглядаєте у військовій формі. Як Вам взагалі військова справа, як швидко опановуєте секрети своєї військової спеціальності?

– Мені часто кажуть, що військова форма мені пасує. Що у формі я схожий на справжнього професійного військового. Хоча я, як людина цивільна, багато чого не розумію у військовій справі.

В армії присутня якась бюрократія, яку просто неможливо взяти та отак одразу «вирізати». Є  речі, які я не можу прийняти поки що. Вчусь і не можу сказати, що мені все це дається легко, але стараюсь. І зараз вже навіть маю підвищення.

ОЛЕКСІЙ ХІЛЬСЬКИЙ: «Хочу повернутися в акторську професію з отриманим в армії досвідом» - ФОТО

В армії найскладніше – знайти правильне місце для кожного солдата. Це те, з чим ми стикаємось постійно. Самий класний момент наступає тоді, коли кожний військовослужбовець, в роті, у взводі, у відділенні, він знаходиться на своєму місці.

А в армії часто роблять так: тикають в когось пальцем – ти тепер електрик. Хлопець розводить руками – так я ж в електриці нічого не розумію. Пороте це нікого не хвилює. Раз командування вирішило, що ти електрик, значить будеш електриком.

І отут у людей з’являються реальні труднощі. Людині треба «переступити» через себе, відмовитись від якихось своїх уподобань. Можливо, він був би класним водієм, але змушений бути електриком. І йому незручно, некомфортно на цьому місці.

Оце найважче найти людину, яка буде ідеально підходити до того місця, на яку її планують поставити. І тоді всі шестерні запрацюють, починаючи з маленького відділення і закінчуючи ротою, або бригадою.

 – А якщо Вам після війни запропонують залишитися в армії й продовжувати кар’єру військового?

– Ні, я, мабуть, не погоджусь… Зараз я знаю заради чого я це роблю. Хочу, щоб в нашій країні був мир, щоб мої рідні, мої сусіди, мої друзі, люди, яких я люблю, були живі й здорові і ходили вільно по рідній землі, могли подорожувати по світові… А потім я не знаю, заради чого мені залишатись в армії. Чесно.

Я не створений для армії. Є багато людей, яким армійське життя до вподоби. Їм подобаються військові порядки, вони люблять чистити зброю зрештою. От він сидить і полірує автомата до блиску. І він отримує від цього кайф. А я це роблю, тому що це потрібно робити. 

Я знаю ціну того, якщо твоя зброя може бити нечищеною і якщо вона «заклинить» у бою, то це буде біда. Проте сам процес чищення зброї не викликає в мене якихось позитивних емоцій. Тобто кожен повинен займатися тим, що йому подобається. Тому я хочу повернутися в професію з вже отриманим тут в армії досвідом і розвивати той напрямок, в якому працював і до війни.

“Треба розуміти, що й після війни у нас певний час буде криза у кіноіндустрії”

– Я знаю, що після того, як Ви почали служити в ЗСУ, дружина дуже сильно Вам допомагає з придбанням необхідного спорядження.

– Хочу зазначити, що Надя допомагає не особисто мені, а всім моїм товаришам. Вона зі своїми друзями дуже багато нам допомагала і ми з хлопцями їй дуже сильно вдячні. Вони нам привозили їжу, вона знаходила для нас в перші дні форму, взуття. Нам були потрібні металошукачі і вона знайшла для нас ті металошукачі. Тобто всі питання, всі прохання, які ми їй передавали, вона їх завжди вирішувала: чи то самостійно, чи то за допомогою друзів.

Її підтримка і допомога мала для мене дуже велике значення. Зараз вона повернулася до Києва і їй навіть стало важче, чисто психологічно, що вона далеко від нас. Хоча вона сподівалась, що їй буде трохи легше вдома. Вона каже, що там, в евакуації, їй було легше, бо було відчуття, що це все тимчасово. Що ось ми повернемося додому і все буде як раніше. Ну, майже як раніше.

А от вона повернулась, а нічого не змінилось. Війна триває. І це викликало в неї, так би мовити, неприємні відчуття. Зараз вона потроху виходить з цього пригніченого стану, повертається до звичного життя….

ОЛЕКСІЙ ХІЛЬСЬКИЙ: «Хочу повернутися в акторську професію з отриманим в армії досвідом» - ФОТО

– Ваша дружина також акторка. Зараз вона повернулася до Києва. Десь працює по основній професії?

– На жаль – ні. В Україні роботи по нашій професії зараз майже немає. А вона не захотіла виїжджати за кордон. Я знаю, що багато з тих акторів та акторок, які виїхали з України, вони поступово починають себе там реалізовувати. Саме як актори. А в Києві і в Україні, як мені відомо, і зараз нічого не знімається, якщо не помиляюся. Можливо якісь київські театри починають грати вистави, або проводити репетиції. Але все це ще на стало на такі рейки, щоб можна було сказати, що мистецтво у нас оживає. Якщо у нас десь щось у цьому плані робиться, то я думаю, що це власна ініціатива окремих людей, або окремих колективів.

І треба розуміти, що й після війни у нас певний час буде криза у кіноіндустрії, багато людей залишиться без роботи. До тих пір, поки ми не відновимо економіку. Так що кіноіндустрія у нас буде відроджуватись поступово. На жаль, це факт. Дуже багато грошей війна «тягне». Проте я вірю, що ми й кіноіндустрію також відродимо. Головне зараз – перемогти.

 

                                                                                                                                      Бесідував Віталій Баранник

                                                                                                                                      Інтерв’ю записано 12 червня 2022 року