Матюки – мова страху, дещо спільне у мешканців Кам’янського з агресором

Матюки – мова страху, дещо спільне у мешканців Кам’янського з агресором

Автор: Валентин Фіголь

Трендові сьогодні матюки – це мова страху й люті, частина радянського спадку. Матюки стали модними у воєнний час, матюкатися стало ознакою патріотизму. Водночас матюки – це дещо спільне у мешканців Кам’янського з агресором.

«Ти розумієш, що на нас напало наше віддзеркалення? – спитав у мене днями давній знайомий, різьбяр по каменю, художник, знавець бойових мистецтв, приблизно 50-річний дядько. – Вони сюди полізли певні, що тут живуть такі самі люди!»

Як аргумент він запропонував моду на матюки. У нас, мовляв, матюкалися навіть діти ще до війни, родичі одне одного посилали куди хоч… А з початком воєнного часу матюкатися стало не просто трендово – нецензурна лайка стала символом патріотизму та незламного спротиву. Можливо, через історію з посланим відомим маршрутом російським військовим кораблем – факт лишається: буквально за кілька днів інформпростір України заповнився матюками. Матюкались політики, військові, різні експерти та блогери. Матюкались в коментарях, перепощуючи чиїсь матюки.

На вулицях Кам’янського з’явились білборди та автомобілі з сакраментальною фразою про те, куди пішов би корабель агресорів. Такий напис досить довго прикрашав майдан Калнишевського біля будівлі міської ради.

Згодом люди трохи схаменулись: поприбирали матюки з білбордів, поприкривали окремі букви в матюках на авто та в соцмережах… Але мода є мода: без впізнаваних навіть без половини літер слів популярні тексти просто «не заходять»! Фахівці кажуть, що матюки допомагають передавати емоції, а стримувати свої почуття шкідливо для здоров’я…

Матюки - мова страху, дещо спільне у мешканців Кам’янського з агресором - ФОТО

«Ти згоден, що матюки – це мова передусім страху?» – запитав мій знайомий. І справді: матюкаються здавна соціальні «низи» – споконвіку безправні, залякані, малограмотні, забиті й принижені люди.

Звідки взялися матюки – існує чимало версій: від іншомовних запозичень до напівзабутих молитов забутим богам. Але, як я не раз чув від старих людей, які народились ще у позаминулому сторіччі, матюкатись українці навчились від росіян-московитів. А «мовою інтернаціонального спілкування» матюки стали в радянську добу, слідом за російською мовою.

І сьогодні українці навіть в державну мову примудряються вплітати слова, якими називають статеві органи, сексуальні дії та смаки. Прикладом такого застосування матюків може бути почута мною ще в дитинстві фраза, яку можна перекласти українською приблизно так: «Дивлюсь, курва – йде моя дружина, курва, теща, курва, кума, курва, й кум слідом за російським військовим кораблем…»

Я теж матюкаюся з підліткового віку, вже понад 35 років. В шкільні роки то було своєрідним викликом подвійній моралі світу дорослих. В дорослому житті я матюкався, коли хотів говорити мовою моїх співбесідників. Іноді – висловлював матюками свої емоції, коли вважав ці слова найбільш слушними. Але ніколи не матюкався автоматично, «для зв’язку слів у тексті»! І я добре знаю, що то були за емоції…

А щодо «мови страху», то нещодавно довелось бачити як люди, які розмовляли українською, вантажачи авто, впустили важку колоду, і та покотилась на них. «Ой, …твою ж мать!» – закричали україномовні дядьки, злякано відскакуючи в боки…

А ще хочеться нагадати, в яких випадках люди найчастіше матюкаються: з переляку, від розгубленості й з люті. А розгубленість – це страх перед невідомим, коли ти не знаєш, що робити. А лють – це реакція на страхітливу ситуацію, одна з притаманних будь-якому живому організму реакцій на небезпеку: тікай або бийся!

«Поки ми розмовляємо мовою страху – ми показуємо ворогам, що боїмося! Ми так ніколи не переможемо!» – поділився наболілим знайомий. Щодо перемоги йому можна вірити: дядько битий, і в боргу ніколи не лишався.

Отже, виходить на те, що матюки – це слова, які дістались кам’янчанам у спадок від радянського минулого. Слова, які вимовляють, щоб передати такі емоції як страх, розгубленість та лють. Слова, якими користуються агресори, які думали, що ми зустрічатимемо їх як своїх, як визволителів.

А матюкаюся я все рідше й рідше. Більше не хочу підлаштовуватись до мови співбесідників. Для почуттів шукаю інших слів або способів вираження. Щоб не бути таким, як вороги мого народу.