Про корисність шахраїв та відсутність звички напружуватися

Про корисність шахраїв та відсутність звички напружуватися

Автор: Олександра Чурінова.

Стрічки новин останнім часом переповнені викриттями та історіями про значну кількість різноманітних «винахідників» тієї чи іншої шахрайської схеми – так званих псевдоволонтерів А чи не самі ми, іноді неусвідомлено,  вирощуємо на своєму життєвому городі всіляких шахрайських паростків?

Хто ж такі ці наші доморощені українські шахраї? Та це люди, які дуже вчасно вирішили, як то кажуть, скористатися моментом та заробити грошей у бізнес-напрямку, в який не кожен полізе. Зважаючи на те, що більшість народу в нас все ж таки чесна, але не завжди горить бажанням щось там вигадувати, то конкуренція на цьому просторі не така вже й велика. Але ж, погодьтесь, не ворухнувши мізками – на аферу не зважишся.

Нещодавно поліція відкрила більш ніж 300 кримінальних проваджень щодо шахрайства й зловживань з гуманітарною допомогою. Мова йде про зловживання з допомогою як на потреби ЗСУ, так і для переселенців.

У Києві одні такі псевдоволонтери продавали отриману безплатно від міжнародних фондів зброю та всіляке військове спорядження – через свою мережу збройних магазинів. Це одна категорія шахраїв, такий собі мережевий бізнес.

Є й інші. Так, якась дамочка – начебто, українка, що мешкає в Італії, збирала гроші на авто для ВСУ та речі й продукти для біженців через соцмережі. Так та ще покреативила, бо не просто тупо просила гроші та картку свою вказувала, а писала дуже жалісливі історії про біженців, а згодом з’ясувалось, що вигадані. Підійшла «до справи» продумано, трохи мозок свій поексплуатувала. Фото машин з інтернет-магазинів постила, та писала скільки своїх грошей вже у спільний котел на купівлю цих авто кинула. Народ клюнув – гроші пішли.

Також нещодавно у столиці викрили ще одних «винахідників», що колцентр створили, та телефонували за номерами, просячи перерахувати гроші на лікування хворих дітей. Ось так і волонтерили на себе, кормлячи народ сльозливими історіями про допомогу дітям.

Звісно ж, велика кількість мату, та обговорень на кшталт: як же вони посміли, коли в нас в країні люди гинуть! – було та є достатньою. Та мова не про це.

У суспільстві завжди знайдуться ті, хто дивиться на процеси, добрі чи погані, – через призму своєї особистої вигоди. Хтось – хоче грошей зірвати, спіймавши хвилю, хтось – заради самопіару чи ще якоїсь амбітної цілі. А більшість з нас для них – просто публіка у цьому театрі «креативного» збагачення. Причому досить така невибаглива – якщо людина «правильні» речі каже (однією з нами думки про щось), гарно всміхається на фото чи на відео, розповідаючи, що є добрим чарівником чи чарівницею, то ми готові віддати їй, спочатку свій час, потім довіру, а потім і підтримку з грошима.

А якісь питання ставити, так ще за зануду приймуть, чи за спрагу, що для доброго діла гроші жаліє. А щоб то поцікавитися, де вона та «гарна людина», що так вам до душі впала, наприклад, раніше була, та що робила. Та може про неї хто ще щось знає. І може перш ніж гроші надсилати, чи «топити» за цю людину в коментарях та постити весь той «креатив», що вона видає, то треба якось трохи зупинитися та просто подумати?

Здається, що саме «про подумати» –  ми весь час просто забуваємо. Бо трохи очманіли від різних емоцій, поспішаємо кудись влізти, щоб не відірватися від доброї спільноти, яка начебто протистоїть іншій – поганій.

А потім, знову: ми ж хотіли, ми ж вірили, ми ж довіряли, нас так легко ввести в оману. А чому легко? Самого себе дурнем якось незручно називати. А це можливо й подіяло б? Коли наступного разу захочеться взяти участь у добрій справі, то може спочатку трохи напружитися та трішки більше дізнатися про ту справу, замість того, щоб витрачати свій час на оці всі: «які ж вони падлюки!» та «як же після цього можна вірити людям?»

Та можна вірити, й судячи з усього гарних людей завжди більше, от ще б  розважливих та з критичним мисленням – теж додати.

А ці всі шахраї – вони, здається, на те нам тут в Україні й здалися, щоб до кожного з нас таки дійшло, що треба включатися, вмикати ту саму кнопку критичного мислення. Бо в багатьох випадках всі ці люди гроші в нас не з гаманця самотужки дістають, а ми самі їм віддаємо.

Коли питаєш людей: «А навіщо ви туди гроші відправляли?» Вони кажуть: «Так тож на добрі справи». А чому ви так впевнені? «Так вони так пишуть, що волонтери, що збирають гроші для переселенців» А чи в них є документи що вони волонтери? «Не знаю, якось незручно було питати».

Ось на це «незручно» і йде розрахунок. Це «незручно» і є ключ для свідомого та обізнаного у психології людини шахрая.

Кожний період породжує своїх шахраїв. Вони як хвороба, від якої треба вакцинуватися – а саме, ставити питання, більше дізнаватися, перевіряти та інше. Завжди можна знайти справжніх волонтерів, хто показує, куди витратив кошти, хто не назве занудою, а навпаки залюбки продемонструє свою справжність, знаючи, які махінації в цій сфері відбуваються.

А якщо прості питання вашого візаві напружують, так може й не треба з ним зв’язуватися.

Ми не хочемо напружуватися, а от шахраї це роблять: пишуть жалісливі історії, знаходять у базі наші телефони, роблять всілякі розсилки, тобто атакують нас з усіх боків й гатять по нас своїми стрілами «добра», а нам просто ліньки щось про них дізнатися. Перекинув свої гроші й задоволений, а потім якщо що – відведу душу та поскаржуся на несправедливість.

Якщо ми не будемо напружуватися, то кількість їх буде тільки зростати, бо саме таке відношення з нашого боку – всіх цих шахраїв тільки надихає.