Про «путінерію», піонерські спогади та інформаційне зараження

Про «путінерію», піонерські спогади та інформаційне зараження

Автор: Олександра Чурінова.

Як відродження в Росії «піонерії» стало приводом згадати про кумедні випадки з минулого та обговорити з сином фільм про Північну Корею.

«Мама, ти чула, що у Росії створили «путінерію»! – звернувся до мене, читаючи новини в телефоні, мій 12-річний син. – Це що вони тепер, як у Північній Кореї збудують пам’ятник Путіну з дев’ятиповерхівку та будуть йому вклонятися, як ми в тому документальному фільмі бачили?»

Ми дійсно з ним дивились фільм «У променях сонця» уродженця Львова, режисера Віталія Манського. Там дуже круто показана сучасна дійсність цієї країни на прикладі життя восьмирічної дівчинки Джин Мі та її батьків. На сина фільм справив дуже велике враження. Особливо картинка, де діти, йдучи до школи, у черзі по парах,  підходять до великих фото з зображенням всього поголів’я «великої» родини вождів КНДР – Кім Ір Сена, Кім Чен Іра та Кім Чен Ина та кланяються їм. Враження – просто страшнюче!

Потім прочитала, що дійсно – Путін «погодився очолити наглядову раду російського руху дітей та молоді». Установчі збори цього руху відбулися у дитячому центрі “Артек” в окупованому Криму. Назву поки не обрали. Нова «піонерія», начебто, повинна “формувати у дітей світогляд на основі традиційних цінностей”.

То вони ще не придумали назву, тож син просто поквапився та обізвав їх по аналогії з «піонерією» – «путінерією». Але не думаю, що він далекий від суті цього чергового маразмопроєкту.

«Я не знаю, що там ті рашистські креатори придумали, але впевнена, що нічого нового, – кажу сину. – Вимовлятимуть присяги, маршуватимуть строєм, вивчатимуть псевдоісторію та віритимуть у своє сумнівне світле майбутнє. Може їм пощастить і все це розвалиться раніше, ніж цим дітям встигнуть засмітити мозок».

«А щодо пам’ятника, – кажу, –  то дуже сумніваюся. Вони там «москвичі» відроджують та літаки розбирають на деталі, бо тепер їм ніхто їх не постачає. Тому гадаю, що з пам’ятником, тим більше таким величезним, Путіну не пощастило. Хоча, мабуть, він був би не проти – там амбіцій на кілька таких пам’ятників».

– Мама, а ти була піонеркою? – питає син.

– Так, любий, була спочатку «октябренком», потім піонеркою, а згодом й комсомолкою.

– А для чого це тобі було потрібно?

Замислилась, та так швидко одразу і не пояснити.

Та насправді ні для чого мені це не було потрібно. Але ж це було таке радянське ком’юніті (тоді це називалось колективом), куди входила більшість моїх однолітків. Ми давали якісь чудернацькі присяги, що будемо жити та працювати, як наказує нам якась там комуністична партія. Але ж я впевнена, що ніхто з нас не розумів більшість тих слів, які оголошував на цих святкових збіговиськах.

Пам’ятаю, як прасували ті червоні краватки, бо вони шовкові та весь час жмакалися та рвалися. Дуже прикольно виглядало, коли наші піонервожаті у таборі, інколи прямо на пляжі, ці краватки на себе чіпляли, щоб їх у дитячому натовпі було швидше ідентифікувати. Вони ж самі з цього реготали: «А ось і я – в трусах та в краватці!»

А ще ми у школі були «тимурівцями» та ходили по домах й пропонували свою допомогу людям похилого віку. Ідея начебто й непогана, але ж якось не дуже прижилася. Ми з моєю подругою дуже довго шукали собі підопічного, бо всі бабці та дідусі вважали це за сором. Мовби та ми й самі впораємося: до магазину сходимо чи в хаті приберемось. А от побалакати, попліткувати з нами були не проти, їм іноді просто компанії не вистачало, бо були поодинокі.

Ще був випадок, коли нас з подругою шкільна завуч погрожувала вигнати з комсомолу за те, що ми не схотіли напнути на себе білі гольфи на теплі колготи та «будьонівки» замість шапки, бо саме так нам сказали прийти на демонстрацію 7 листопада.

Такого маразму в ті часи було багато. Зараз аж смішно згадувати.

«Головна різниця в тому, – сказала я сину, – що моя піонерія – це минуле. А в Північній Кореї та в Росії – це сьогодення та, можливо, й майбутнє. Тому фільм про ту корейську дівчинку спочатку здається прикольним, а потім розумієш, що люди в цьому живуть. І тоді стає дуже моторошно»…

Потім представила собі таку картину: діти у червоних (чи у будь-яких краватках) йдуть по Хрещатику, а замість Монумента Незалежності на Майдані стоїть великий пам’ятник Зеленському. Нічого собі, думаю, всі ці новини про Росію треба у захисній масці дивитися, а то так і заразитися можна.