Про «добрих» та «поганих» мільярдерів України або Куди прямують наші реформи
Автор: Сергій Гузь.
Більшість українських мільярдерів заробили свої статки на монополіях та бізнесі в сировинних галузях. «Погані» статки змушують їх контролювати владу та засоби масової інформації, контролювати політичні партії, аби й далі отримувати преференції та заробляти величезні гроші. Чому так відбувається, чому одні статки вважають «добрими», а інші «поганими», та чи допоможе боротьба з олігархами змінити ситуацію на краще?
«Добрі» та «погані» мільярдери
Індійський мільярдер Ручір Шарма, один з молодих, перспективних та багатих інвесторів сучасності (саме таких наш уряд закликає інвестувати у відбудову України) запропонував розділити мільярдерів на «добрих» та «поганих». Звісно, не за їх людськими якостями, а за тим, як вони та їх багатство впливають на країни.
У своїй книжці «Злет і занепад країн» Ручір Шарма не виступає проти багатства та мільярдерів загалом, проте, на його думку, «погані» мільярдери погано впливають на економічну та політичну ситуацію у своїх країнах. Власне, ми з вами знаємо про це, як про вплив олігархів, з чим, формально, українська держава проголосила намір боротися. Але чи бореться насправді?
Та перш ніж відповідати на це питання, варто все ж таки зважити на те, хто підпадає під категорію «поганих» мільярдерів. На думку пана Шарма, «погані» багатства виникають у рентоорієнтованих галузях економіки. До них він відносить: будівництво, нерухомість, азартні ігри, видобувну промисловість, металургію, нафтову та газову промисловість, та інші сировинні галузі, які в основному пов’язані з експлуатацією земних надр. Сюди ж можна віднести енергетичну галузь та банківський сектор.
Як зізнається Ручір Шарма, підрахунок мільярдерів у цих галузях кидає тінь і на чесних бізнесменів, «проте навіть у тих державах, де ці галузі є чистими, їхній внесок у стійке економічне зростання зазвичай незначний – як тому, що вони відносно непродуктивні, так і тому, що вони прив’язують економіку до нестабільної кон’юнктури цін на сировину» – зазначає він.
«Добрими» мільярдерами цей індійський інвестор називає власників бізнесів, які дають «найбільш продуктивний внесок в економічне зростання або виробляють популярні споживчі товари, такі як смартфони чи автомобілі». До «добрих» галузей він відносить галузі промислового виробництва, технологічну сферу, фармацевтичну промисловість, телекомунікації, роздрібну торгівлю та деякі інші.
До речі, чи може хтось з вас пригадати великих українських виробників смартфонів, автомобілів, телевізорів чи інших масових товарів?
Які вони – українські мільярдери
У своїй книжці Ручір Шарма не аналізує українських мільярдерів та їх вплив на економіку нашої країни. Хоча багато аналогій можна навести на прикладі Росії та її мільярдерів. Проте, ми можемо і самостійно поглянути на те, в яких галузях нашої економіки генеруються статки наших мільярдерів і як це впливає на країну та реформи багатьох урядів, які тільки за останнього президента змінилися вже двічі.
Відповідно до даних Форбс Україна за 2021 рік, останній перед повномасштабним вторгненням, найбільші багатства створені у трьох галузях – металургії, паливно-енергетичному комплексі та нерухомості. Вони ж були лідерами й в попередній 2020-й рік. Тож не дивно, що й українські мільярдери заробили свої статки в цих галузях.
У 2021 році найбагатшим був Рінат Ахметов, статки якого Форбс оцінював у 7,6 мільярда доларів, сфера інтересів – металургія і енергетика. Наступним був Віктор Пінчук зі статками у 2,6 мільярда доларів і інтересами в металургії та нерухомості. Далі Костянтин Жеваго з 2,4 мільярда статків, металургія. Замикали п’ятірку найбагатших Ігор Коломойський та Геннадій Боголюбов зі статками 1,8 та 1,7 мільярда та інтересами в енергетиці та інвестиціях. Варто додати, що усі ці мільярдери мають не тільки заводи чи підприємства у сфері паливно-енергетичного сектору, вони ж контролюють численні родовища корисних копалин – руди, вугілля, покладів газу чи нафти та інших. Тобто – отримують зиск саме з сировинних галузей, які Ручір Шарма називає «поганими».
Загалом, якщо поглянути на десятку найбагатших українців за 2021 рік, то в ній можна виділити хіба що Петра Порошенка та родину Олександра і Галину Герегів. Перший має інтерес в харчовій галузі, а Гереги в роздрібній торгівлі (їм належить мережа супермаркетів «Епіцентр»). Проте, і у них є інтереси в бізнесах, які не віднесеш до «добрих» у чистому вигляді. У першу чергу, мова про величезні активи у сільському господарстві, які обраховувалися на той момент десятками тисяч гектарів. Жодна юридична чи фізична особа не може бути власником такої кількості землі, тільки на правах оренди. А чи знаєте ви, що середня орендна плата за землю в Україні найнижча в Європі – близько 60 євро за гектар, що в 5 разів нижче, чим в середньому в країнах ЄС.
Фактично, за всі ці роки ми не мали мільярдерів, які б заробили свої статки на випуску товарів широкого вжитку або в інших «добрих» галузях економіки.
«Погані» багатства – проблеми з олігархами
Ручір Шарма вважає, що проблема «поганих» мільярдерів у тому, що для утримання своїх доходів вони вимушені шукати преференцій від урядів. Наприклад, щоб отримати доступ до корисних копалин, чи мати податкові пільги, або пільги на перевезення своєї сировини залізницею.
Можна пригадати й відомий усім український приклад з тарифами «Роттердам+», коли в інтересах компаній Ріната Ахметова українське вугілля рахувалося по тарифах, наче його привезли з далекого Роттердаму. Так, тепер вже кілька років триває розслідування щодо змови відносно цієї схеми, і навіть декому висунули кримінальні звинувачення. Але скажіть, чи повернули споживачам більше ніж 20 мільярдів гривень, які вони переплатили, споживаючи електроенергію, вироблену з «роттердамського» вугілля? Ні.
Більшість українських мільярдерів та багатіїв постійно залучені в політику, намагаючись просунути до влади лояльних до них політиків, або й самим стати на чолі уряду. Рінат Ахметов був головним спонсором одіозної Партії регіонів, Петро Порошенко сам був президентом і має партійну фракцію в парламенті, Віктор Пінчук хоча і не висувається в нардепи, але постійну спонсорує політичні проєкти, одними з останніх була партія «Голос» разом з Сергієм Притулою. Ігоря Коломойського вважають головним спонсором президентської кампанії нинішнього очільника держави.
Необхідність боротися з впливом олігархами втілилася в закон. Їм погрожують внесенням до спеціального списку олігархів та іншими обмеженнями. Усе, наче, правильно, але що це міняє? Як створення реєстру олігархів змінить українську економу, в якій домінують «погані» галузі? Навіть після першого року війни статки українських мільярдерів хоча і зменшилися, але це все ті ж самі люди з тих самих секторів економіки.
Якою буде відбудова України?
Якщо поглянути на країни, які досягли успіху в останні десятиліття, то всі вони були успішними у виробництві товарів. Індія відома фармацевтикою, Південна Корея – автівками та смартфонами, Тайвань – мікросхемами, комп’ютерами та електронікою, а Китай – масовим виробництвом усього – від побутових дрібниць до найскладнішої сучасної техніки, як от комп’ютери, смартфони, електрокари, літаки, кораблі та інше.
А якими товарами відома на весь світ Україна, що ми експортуємо: зерно, руду, кокс, метал – усе це сировинні товари, з яких інші країни виробляють якісні товари з високою доданою вартістю. Тому не дивно, що в тих країнах з’являються «добрі» мільярдери, як їх визначив індійський колега Ручір Шарма.
За більш ніж три десятиліття наш український валовий внутрішній продукт навіть не досягнув рівня 1991 року, ми все ще на 30% нижче. Стагнація промисловості обернулася деіндустріалізацією, на заміну якій так і не з’явився якийсь новий план постіндустріальної України. А у якості найбільш грандіозної технологічної новації в нашій країні попередній уряд пропонував збудувати знаменитий гіперлуп, перша гілка якого, до речі, мала б бути побудована у нас на Дніпропетровщині. На щастя, цей план не був реалізований (хоча не відомо, скільки коштів на нього встигли витратити з державного бюджету), бо в США компанія з будівництва аналогічного гіперлупу днями оголосила про банкрутство.
В останні роки держава акцентує увагу на аграрному секторі та експорті аграрної продукції. Звісно, сільське господарство потребує реформ та модернізації. Проте ще жодна країна не досягла успіху виключно за рахунок аграрного сектору. Для порівняння, в країнах ЄС аграрний сектор має усього 2% в структурі ВВП, бо його продукція виробляється для власного споживання.
Окрім цього уряд постійно говорить про зниження податків та створення нових тепличних умов для бізнесу, залучення міжнародних інвесторів і ще багато з того, що ми вже не раз чули за ці роки. Тоді як проблема здається очевидною: попри декларовану підтримку малого та середнього бізнесу цей бізнес не виростає у великі, сучасні промислові компанії. З власників малого та середнього бізнесу не виростають «добрі» мільярдери.
Усе це має свої наслідки. Зайдіть в будь-який супермаркет побутової техніки та подивіться, як багато там товарів українського виробництва? Ми маємо кілька автозаводів, але жодного українського легковика, не говорячи вже про електрокар. А це означає, що ми не маємо тих робочих місць, де усе це мало б вироблятися, відповідно зарплат, податків і усього іншого, що запускає економіку держави.
Тож нам потрібен не просто план відбудови України, завдяки якому нинішні мільярдери стануть ще багатшими, а такий план, який зможе забезпечити довгострокове зростання економіки, щоб зростала зайнятість та доходи українців. Можливо тоді у них зміниться ставлення до мільярдерів, хоча б до тих, кого Ручір Шарма вважає «добрими» мільярдерами.
