Прем’єра «Ромео і Джульєтти» в Кам’янському театрі ім. Лесі Українки – втілення давньої мети головного режисера Сергія Чулкова
Сьогодні у Театрі ім. Лесі Українки в Кам’янському відбудеться довгоочікувана прем’єра вистави за знаменитою трагедією Вільяма Шекспіра “Ромео і Джульєтта”. «…Втілити цей шедевр на сцені було моєю давньою мрією, мало не зі студентських часів, та все якось не складалося. А час збігає дуже швидко, адже я на театральній ниві працюю вже майже 60 років…», – поділився з «Пильним поглядом» на одній з репетицій вистави головний режисер театру Сергій Чулков. Зовсім нещодавно, п’ятого квітня, колектив театру вітав Маестро з 85-річним ювілеєм, понад тридцять років з яких Сергій Анатолійович відповідає за творчий розвиток Академічного музично-драматичного театру ім. Лесі Українки. В скарбниці його досягнень не тільки понад півсотні вистав та стільки ж театралізованих програм, на яких виростали покоління кам’янчан, а й відкриття нових яскравих акторських талантів. Саме акторів театру, для яких головний режисер став не просто наставником та втілювачем мрій, а й творчим батьком, другом, близькою та важливою в житті людиною, «Пильний погляд» попросив створити свій образ Маестро Чулкова.
«Всі свої вистави він ставить про кохання»
Марина Юрченко, Заслужена артистка України
– На мій погляд, відмінною рисою режисури Сергія Анатолійовича є зовнішній аскетизм при максимально насиченому внутрішньому житті героїв, тобто, наче спеціально прибирається все зовнішнє, щоб не відвертати увагу глядача від психологізму та драматичності того, що відбувається на сцені. Особисто мені цей підхід дуже близький, бо тоді якнайкраще можна розкрити сутність свого персонажа. До того ж Сергій Анатолійович мій педагог і саме так навчив нас — відкидати все зайве та цілеспрямовано йти до досягнення своєї мети. Ще одна відмінність — всі свої вистави він ставить про кохання. Неодноразово він казав, що якщо в п’єсі немає кохання, вона йому нецікава!
Сергій Анатолійович надзвичайно мудра людина, освічена, начитана, з неперевершеним почуттям гумору. Він завжди цитує письменників, драматургів, режисерів, акторів, розповідає багато цікавих історій зі свого творчого та особистого життя, і, як не дивно, це є важливою частиною виховання молодого покоління, адже, мабуть, половина трупи — його учні.
Не дивлячись на те, що йому доводиться керувати великим колективом й іноді він може здатися суворою людиною, насправді він дуже добрий і чутливий. Він завжди з великою ніжністю розповідає про своїх онучок, дуже опікається діточками з нашої творчої майстерні “Гармонія”, з турботою відноситься до моїх власних дітей.
А ще Сергій Анатолійович дуже любить домашніх тварин. Він важко пережив розставання зі своїми котом та собакою і навіть сам в цей час дуже хворів. Проте знайшов в собі сили й взяв собі нових маленьких домашніх друзів. І як же він радів, коли у його вівчарки народились аж вісім цуценят. Дуже зворушливо розповідав, які вони чудові, з яким задоволенням він про них дбає.
«Він спочатку спробує добитися мети, а потім може все переробити заново»
Валентина Галенко, актриса театру
– Як режисер, Сергій Анатолійович дуже впертий і має чітке бачення, що саме він бажає втілити на сцені у виставі…Навіть якщо це бачення може виявитися помилковим, він спочатку спробує добитися мети, а потім може все переробити заново. Наприклад, ось його улюблені фрази на закиди акторів, що, мовляв, адже ви вчора не так казали, і не так ставили, і не той був підтекст у сцені… Або відбудеться жартом : “Я був “п’яний! ” Або: “Я ще сто разів все мінятиму!”
Колись ми з ним сперечались з приводу Марії Стюарт…(ред. В.Галенко втілювала цей образ на сцені). Я доводила, що вона була білявою, тоді як він доводив, що вона мала темне волосся…Я знайшла портрет того часу з підтвердженням свого бачення. І тоді Сергій Анатолійович погодився, але сказав, що для вигідної картини й кращого сприймання глядачем йому потрібен контраст між зовнішністю Марії Стюарт і Єлизавети, яка була рудою. Так Марія Стюарт у нас і залишилась темноволосою, в чорній перуці…
Також він може довго сперечатись з приводу костюмів і оформлення вистав, і погоджуватись коли за зовнішній вигляд акторів і оформлення сцени береться Маргарита Андріївна Кудіна (ред. директорка — художня керівниця театру, дружина С.Чулкова). Їй він довіряє і прислуховується…Напевне, за роки навчились відчувати один одного.
А взагалі, він дуже різний… Буває суворим, а інколи, навпаки, уважним, може спитати про особисте життя, але це частіше стосується роботи, щоб відчувати чи можна бути впевненим в акторі й інших працівниках…Бо театр — це “місто” зі своїми “жителями”…І якщо вони, жителі, хворіють, вмирають чи просто ідуть з театру, це боляче і відчутно для всіх працівників. З’являється купа роботи для всіх. Вводити актора у поточний репертуар, одягти й причепурити, щоб не втратити якості вистави — це великий клопіт, і велика праця, і стрес для акторів…
А ще Сергій Анатолійович прихильний до молоді, яку дуже любить, і працювати любить саме з молодими акторами. Колись так сказав: “З дорослими акторами більш-менш все зрозуміло…З ними я вже ставив, і на що вони здатні, можу собі уявити…А що робиться в головах молодих акторів, цікаво відкривати!”
«Жага до професії та сцени, любов та віра в те, що ти робиш — мабуть, найважливіша його якість»
Олег Волощенко, Заслужений артист України
– Мені дуже подобається те, що Сергій Анатолійович завжди дає зелене світло молодим акторам. Навіть якщо це роль “на виріст”. Це про довіру та змогу росту. Бо навіть великий акторський шлях починається з першого кроку. Отримати головну роль в театрі, в який ти щойно прийшов — це щастя і відповідальність. І я це відчув не тільки на своєму досвіді, але і дивлячись всі ці роки на своїх молодих колег.
Надати змогу росту, без деспотизму та певною свободою у творчості — це все, про нашого ювіляра. Працювати та творити в його виставах — це завжди задоволення та натхнення.
Жага до професії та сцени, любов та віра в те, що ти робиш — мабуть, найважливіша його якість. Ну і звичайно професіоналізм та режисерська мудрість.
Повага та вдячність, це те, що я можу виділити червоною лінією в його адресу.
Пам’ятаю одну фразу яку я почув від нього, ще бувши зовсім молодим артистом: “Олеже, завжди займай центр сцени!”. Це була порада в плані мізансцени. Але для мене, вона стала набагато більшою. Сенсом та квінтесенцією акторської професії.
Вміти чути один одного. Та бути в діалозі: режисер — актор це фундамент будь-якої успішної вистави.
««Борщі» треба залишати вдома, глядача це не повинно цікавити…»
Юлія Жиліна, актриса театру
– Особисто для мене Сергій Анатолійович не просто талановитий режисер і мудрий наставник, це знакова фігура, людина, яка багато років тому круто змінила все моє життя. Бо якби того далекого дня головний режисер театру не побував на виставі “Друга смерть Жанни д’Арк” у молодіжній театральній студії “Десятий квартал”, моя доля не склалася б, або склалася зовсім інакше. З дитинства я мріяла про сцену, як багато хто з дівчат. Після закінчення музичного училища роботи за фахом не було зовсім, тож довелося влаштуватися до дитячого садочка. Любов до театру, потяг до сцени привели до студії “Десятий квартал”, яку організувала при ліцеї інформаційних технологій чудова жінка і талановитий педагог, світлої пам’яті Людмила Андріївна Костенко. Там мене й помітив Сергій Анатолійович, запросив до театру на прослуховування, після чого прийняв до другого набору створеної ним студії при театрі, хоча за віком я вже не зовсім підходила.
Так з легкої руки Сергія Анатолійовича, який повірив у мене, здійснилася моя мрія, а невдовзі відбувся і дебют на сцені як актриси у виставі “Блез”. Відтоді минуло два десятиліття, а наш головний режисер так само сповнений енергії, творчих планів, у своєму поважному віці продовжує вражати невичерпною жагою життя, якої не вистачає багатьом молодим людям. Йому притаманне неймовірне почуття гумору, його відданість покликанню, одержимість театром не можуть не захоплювати. Цього ж він вимагає і від нас.
Артист може не вийти на сцену лише в одному випадку — якщо він помер. Особисті негаразди, як він іноді висловлюється, “борщі” треба залишати вдома, глядача це не повинно цікавити. Як режисер, він ставиться до акторів як до рідних, по-батьківськи. А батько може іноді й нагримати, й поглузувати, але все це лише для того, щоб досягти потрібного йому результату. Це своєрідна психологія, щоб артиста, як то кажуть, зачепило за живе, він зібрався і сказав собі “Я це зможу!”.
Головний подарунок до власного ювілею Сергій Анатолійович зробив собі сам, здійснивши давню мрію — поставивши знамениту трагедію Шекспіра “Ромео і Джульєтта”. І саме в улюбленій роботі, любові й повазі глядачів і нас, акторів, полягає джерело його невтомної енергії й натхнення. Вчитися у такої непересічної людини — це велике щастя, і я вдячна долі, яка подарувала мені таку можливість.
«…таким і має бути режисер — самому бути без маски, аби допомагати вдягати маски іншим»
Руслан Куксенко, актор театру
– За 14 років, відколи особисто я знаю Сергія Анатолійовича, ми провели з ним безліч репетицій та створили багато робіт.
Він був моїм майстром курсу, коли я навчався в коледжі. Ще з тих часів я зрозумів, як мені пощастило, що я потрапив саме до нього. Нас на курсі було пʼятеро, нині залишився я один. Ще тоді він мені казав, що з мене буде пуття. Це стало моєю мотивацією, і я не зупинявся в роботі над собою, хотів ще глибше поринути у драматичний океан та робити все можливе та неможливе заради втілення тієї мрії, щоб стати справжнім актором.
Це “стара“ школа акторської майстерності та психологія режисури дуже високого рівня. Таких, як він, залишилось дуже мало, на жаль. Його думки, філософія та бачення артиста на сцені особливі. Він наче читає тебе наскрізь та знає, куди тебе підштовхнути, щоб допомогти у створенні образу. Дуже важливо знайти звʼязок між режисером та актором, щоб ви міркували однаково. Так от у роботі з Сергієм Анатолійовичем цей звʼязок є. Я завжди прислуховуюсь до його порад та зауважень. Можна сказати, що він став моїм батьком у моїй професійній карʼєрі.
Хотів би підкреслити те, що він справжній. Людина, яка не носить маску. Мабуть, таким і має бути режисер — самому бути без маски, аби допомагати вдягати маски іншим.
Він висловлює свою думку, як вважає за потрібне. Буває трохи грубувато, жартівливо, з іронією, але по справжньому. Якось, наприклад, каже мені:”З таким обличчям краще не виходити на сцену!”. І ти потім ходиш увесь день та думаєш, що з моїм обличчям не так. Наступного дня розумієш, що він просто хотів, щоб ти посміхнувся та не ходив по сцені похмурим.
Я памʼятаю всі моменти репетицій, зауваження та уроки, які він з нами проводив. Це все є одна велика історія мого професійного становлення та невіддільна частина мого життя.
Підготувала Світлана Луньова.
