Наталія Павлюченко: “Аби бути цікавими сучасним дітям та молоді, нам, педагогам, необхідно постійно вчитися самим, самовдосконалюватися»
Школа естрадної майстерності «Зоряний дощ» – один з найбільш титулованих аматорських колективів, які працюють у Центрі позашкільної роботи та дитячої творчості в Кам`янському. Він є лауреатом багатьох конкурсів та фестивалів, починаючи з міських та обласних й закінчуючи всеукраїнськими та міжнародними. Нещодавно його вихованці взяли участь у Міжнародному фестивальному проєкті «Catch the beat» у Болгарії, звідки повернулися з тріумфальною перемогою – десять (!) перших місць та Гран-прі конкурсу. Всі 27 років, що існує «Зоряний дощ» його засновницею та беззмінною керівницею, творчою мамою та відкривачкою юних талантів є Наталія Василівна Павлюченко. Про те, як створювалась Школа майстерності, у чому секрет успіху колективу, як вдається розкрити талант кожної дитини та надати їй впевненості у подальшому житті тощо – «Пильний погляд» поспілкувався с пані Наталею, хореографом Каріною Бондар та вихованцями «Зоряного дощу».
– Перше запитання до Вас, пані Наталіє. Зважаючи на те, що очолювана Вами школа естрадного мистецтва (ШЕМ) є єдиним у місті аматорським колективом у цьому жанрі, відзначеним почесного звання «Народний», хотілося б трохи більше дізнатися про історію його створення. Як народилася сама ідея подібного формату?
– Почну з того, що нашому колективу вже виповнилося 27 років, я викладаю вокальне мистецтво, а Каріна Бондар – наш хореограф, працюємо в парі вже п`ять років. У нашій школі займається понад 70 юних співаків і танцюристів віком від 5 до 20 років. Заняття проводяться у різних вікових групах, з часом діти переходять з однієї групи до іншої, розвиваючи свої здібності, набираючись досвіду, і в старшому віці стають вже справжніми професіоналами. Наш колектив дуже затребуваний у місті, ми постійно виступаємо на різних майданчиках, беремо участь у всіх святах, діти із задоволенням демонструють свої здібності.
Лише кілька днів тому наші вихованці повернулися з Болгарії, а 20 червня, вже брали участь у концертній програмі під час урочистого вручення атестатів, свідоцтв про середню освіту і нагород випускникам шкіл Покровської громади Донецької області, їх батькам та педагогам, що відбулося в актовій залі нашого Центру. А 28 червня виступатимемо на сцені театру на міському заході з нагоди вручення золотих та срібних медалей випускникам. Кожний номер ми с колегою намагаємося зробити якомога більш яскравим, барвистим, такою собі маленькою виставою. У нас також чимало талановитих солістів, як у вокалі, так і в хореографії.
Що ж стосується історії народження колективу, з ідеєю створення школи естрадної майстерності для дітей я прийшла майже тридцять років тому до тодішньої керівниці Центру позашкільної роботи та дитячої творчості Тетяни Михайлівни Анікєєвої, яка одразу охоче підтримала цю ініціативу. На той час я вже мала чималий досвід роботи у Центрі, як методист та заввідділу, за плечима була вища музична та педагогічна освіта, але мене вабила творча, жива робота з дітьми. Починати завжди нелегко, особливо у ті непрості часи, наприкінці 90-х. Перший набір діточок був невеликий, усього чоловік десять, списана апаратура, один мікрофон та одна колонка. Працювала спочатку сама, потім додали ставку хореографа. Поступово набували досвіду, колектив зростав, зростала і майстерність наших юних артистів, вони дедалі впевненіше почувалися на сцені. Прийшли перші успіхи й оплески, але до справжнього визнання було ще далеко. Діти виростали, залишали колектив, на їх місце приходили нові маленькі «зірочки»…
– А що Ви маєте на увазі під справжнім визнанням?
– Вважаю офіційним визнанням високого виконавського рівня ШЕМ «Зоряний дощ» присвоєння колективу звання «зразкового». Згодом Тетяна Михайлівна надихнула нас на наступний крок, сказавши, що настав час рухатися вперед і далі.
Так років шість тому ми вирішили готувати нову концертну програму на здобуття звання «народного». Але саме тоді несподівано звільнився хореограф, і програма опинилася під загрозою. І тоді на виручку прийшла моя молода талановита помічниця, Каріна Бондар, з якою ми одразу знайшли спільну мову. Тож коли з Києва прийшла звістка про присвоєння колективу почесного звання «Народний», це була наша спільна перемога. З того часу працюємо разом, чудово розуміємо одна одну, як кажуть, з півслова, разом придумуємо ідею номера, разом розробляємо концепцію, як зробити його захопливим, видовищним, динамічним. До речі, цього року перемогли на міських конкурсах вокалістів «Вінок України» та «Заспіваймо пісню про Україну». А наші танцюристи були кращими на хореографічних конкурсах «Весна-фест-2024» та «WOW-FEST».
– Розкажіть, будь ласка, детальніше про подорож до Болгарії, що це був за фестиваль?
– Це такий спеціальний фестивальний проєкт для талановитих дітей та молоді, який проводиться щоліта у мальовничому болгарському курортному містечку Кіттен. Років сім тому ми там вже побували, і ось цього року знову отримали запрошення. До групи увійшли 15 учасників, бо це пов`язано ще і з певними фінансовими витратами. Діставшись до табору, де розмістилися учасники, ми дізналися, що на початку фестивалю відбудеться конкурс «візитівок», під час якого треба представити свою команду, свій колектив. Заздалегідь нам про це не повідомили, тому готуватися довелося дуже швидко, протягом одного дня, можна сказати, це була імпровізація. Скільки ж було радості, коли наша «візитівка» виявилася кращою! Вже тоді члени журі, головою якого була народна артистка України Катерина Бужинська, звернули на нас увагу. І ось почався перший конкурсний день. Учасники змагалися у трьох номінаціях – вокал, хореографія, цирк. Попри хвилювання, всі наші діти виступили добре.
Наступного дня мав відбутися гала-концерт, після якого — церемонія нагородження переможців. Ввечері я одержала СМС від голови журі, що до програми гала-концерту включено цілих три номери наших вихованців, старших вокалістів Іллі Жидяліса, Вероніки Плетньової й зовсім юної співачки Софії Білокінь, яка виконувала пісню «Смайл» з репертуару Джамали, так що її навіть стали називати маленькою Джамалою.
І ось іде гала-концерт, наші вихованці виступають, а ми досі ще не знаємо результатів конкурсу. Нарешті оголошують переможців. Десять перших місць – наші! Радості не було меж. Ми повезли до Болгарії й трьох зовсім маленьких дівчаток-дебютанток, і вони також отримали перші місця. Кращими виявилися і наші хореографічні номери, а Ілля Жидяліс отримав Гран-прі фестивалю за пісню «Бегін» англійською мовою. Результат приголомшливий, при тому, що у конкурсі брали участь, окрім Болгарії та України, представники Польщі, Румунії та інших країн.
Опісля до мене підходили члени журі з інших країн, вітали й запрошували на інші міжнародні конкурси, які проходитимуть у Європі. А двоє членів журі від України запросили наших випускників до себе на навчання. Потім у нас було ще кілька вільних днів для відпочинку, здійснили захопливу екскурсію до Созополя, де відвідали історичний замок-музей. Так що діти не тільки себе показали, а й багато чого цікавого побачили.
– Що дає дітям участь у подібних творчих змаганнях?
– Конкурсні виступи дуже стимулюють наших юних артистів, та й нам, їх наставникам, дозволяють орієнтуватися, ставити для себе якусь планку подальшого зростання. Треба сказати, що взагалі ми дуже часто їздимо, щороку беремо участь, як мінімум, у трьох-чотирьох конкурсах або фестивалях різного рівня. Раніше їздили всією Україною, тепер переважно у Дніпрі. Так, у березні цього року наші юні вокалістки виграли вісім перших місць на Міжнародному фестивалі-конкурсі «Планета натхнення» у м.Дніпро. Але щоб за кордоном, та з першого разу, та всі перші місця — це рідкість.
– А за якими критеріями Ви відбираєте новачків?
– Приймаємо всіх охочих, особливо найменших, оскільки при системній роботі усі діти починають розвиватися. Це моє переконання ґрунтується на особистому досвіді. Навіть якщо дитина взагалі нічого не вміла, то через рік-другий вона прогресує. Тому ми вже взимку організуємо перші виступи для новачків перед батьками. Ці перші публічні виступи дуже важливі, дитина перемагає свою скутість, відчуває себе артистом. Якщо я бачу, що дитина за рік занять зробила відчутний крок вперед, бачу в ній певний потенціал, то пропоную батькам індивідуальні заняття. Протягом перших двох років ми працюємо з підготовчими групами, дошкільнята і молодші школярі, а вже потім з них формуються концертні групи.
Чим ще характерний наш колектив, діти його не залишають, якщо вони вже відчули смак першого успіху, смак сцени, то вони продовжують займатися далі. Важливо навчити їх повірити в себе, свої можливості. Ми всіх своїх вихованців дуже хвалимо, навіть за найменші успіхи, постійно говоримо, які вони класні, і що в них обов`язково все вийде. Тут ще дуже багато залежить від батьків, їх зацікавленості в розвитку дитини, яка в силу свого віку ще не завжди розуміє, подобається це їй чи ні, чого саме він чи вона хоче.
– Однак, наявність музикального слуху, напевне, все ж таки важлива?
– Зі свого досвіду знаю, що нерідко трапляється так – вважається, що у дитини немає слуху, але варто її буквально трішечки підкорегувати, і вона починає співати, іноді вистачає й місяця. Просто потрібен грамотний підхід, і в дитини, начебто позбавленої музикального слуху, виявляється шикарний голос. Моє завдання як педагога – розкрити її можливості якнайповніше, зрозуміти індивідуальні особливості, схильності кожного. Коли вже вихованець переходить до концертної групи, підбираємо репертуар, який найбільше підходить саме йому. І якщо він вже добився якогось успіху, відчув особливу ауру сцени, ту ейфорію, ті флюїди, що йдуть від глядачів, то він без цього вже просто себе не уявляє. Як вже говорилося, багато хто з учасників ШЕМ «Зоряний дощ» займається тут по 10-12 років, а наші випускники, ставши дорослими, приводять сюди своїх дітей.
– Чи стежите Ви за подальшою долею своїх випускників? Цікаво, хтось із них пов`язав своє життя зі сценою?
– Принаймні, намагаємося стежити. Наприклад, наша вихованка Софія Сорока свого часу обрала класичний вокал, закінчила музичне училище та консерваторію, нині вона — прима театру опери та балету в Дніпрі. Багато хто з наших колишніх підопічних працюють у музичних школах, дитсадках. І навіть якщо обрали іншу професію, з творчістю та музикою не поривають.
– Поділіться, будь ласка, планами на наступний навчальний рік…
– Кожного навчального року ми готуємо по два звітних концерти, і ось вже є задум десь до кінця поточного року, в листопаді, підготувати програму під назвою «Співаємо родиною». Оскільки в нашому колективі займаються цілі покоління, спочатку батьки, потім їхні діти, є також брати й сестри, словом, цілі родини. На звітному концерті у травні в нас співали дуетом мати й донька, Софія Білокінь та її мама Юлія, які виконали нову пісню «Вірте, люди, у дива». Мама нашого випускника Іллі Жидяліса теж займалася у нас, і вони з сином виконали разом пісню «Молитва», з якою Ілля колись, бувши ще малим, посів перше місце на конкурсі у Львові. Теж вийшло дуже зворушливо. Додамо ще кілька номерів, і вийде цікава сімейна програма. Також маємо вже запрошення на черговий фестиваль до Львова.
Зважаючи на складні часи, зараз важко будувати якісь плани, але все ж сподіваємося, навчальний рік за будь-яких обставин розпочнеться у вересні та принесе нам і нашим учням нові здобутки й творчі перемоги. До речі, для нас, педагогів, дуже важливо теж постійно вчитися, працювати над собою, самовдосконалюватися. Адже, аби самим бути цікавими сучасним дітям та молоді, ми повинні розмовляти з ними їх мовою, бути в курсі останніх музичних течій та новинок, крокувати, як кажуть, в ногу із часом.
Каріна Бондар, хореограф ШЕМ «Зоряний дощ»:
Вважаю, мені дуже пощастило, що я потрапила до чудового колективу, очолюваного таким досвідченим педагогом, як Наталя Василівна. Працювати разом і вчитися у неї дуже цікаво. Окрім того, одночасно з роботою тут я навчаюся в Уманському педагогічному університеті, на заочному відділенні. До цього я займалася хореографією у зразковому колективі нашого Центру — студії сучасного танцю «Стиль життя». Звичайно, поєднувати роботу з навчанням непросто, але я людина дуже мобільна, тому намагаюся встигати скрізь. Своє майбутнє після закінчення вишу пов`язую тільки з мистецтвом та викладацькою діяльністю.
Ілля Жидяліс, випускник колективу:
У «Зоряному дощі» я навчався протягом десяти років, більшу частину мого життя. Коли мені виповнилося шість, мене привела сюди мама, яка теж була його вихованкою. Взагалі, у нас вся сім`я співуча, музика і пісня оточували мене з раннього дитинства. Тому я дуже радий, що потрапив до найкращого в місті колективу, до найкращого педагога, яким я вдячний за все, чому навчився і досяг. Де навчатися далі, що на мене чекає в майбутньому, остаточно ще не визначився, бо щойно закінчив школу (до першого класу пішов у п`ять років). Але твердо впевнений в одному – вокальне мистецтво в моєму житті буде присутнє завжди.
Розмовляла Світлана Луньова.