Тетяна Гончар: «Є діти, які читають, не дивлячись на гаджети, як ми свого часу. Вони й беруть нову книгу до рук якось особливо»
Вважається, що рівень розвитку, свідомості та культури того чи іншого ком’юніті, наприклад, громади, можна зрозуміти по чистоті на подвір’ях, відношенню до людей поважного віку та кількості бібліотек та книгарень у місті, де спільнота мешкає. Тож, якщо озирнутись навколо, стає одразу зрозуміло, на яку оцінку нам всім слід розраховувати. М’яко кажучи – «все не так погано, але є питання». Про тих, завдяки кому саме все ще в нас «не так погано» й хочеться трохи розповісти, бо це важливіше, ніж здається на перший погляд.
Дитяча бібліотека Соцміста має розкішний сайт, де спілкуються діти й дорослі, а ще неймовірний квітник перед дверима. Діти біжать туди з іграшками та книжками. А кажуть, це покоління не читає… Тож як живе зараз, під час війни, звичайна районна бібліотека, як намагається втримати інтерес до себе, чому дорослим важливо читати дитячі книжки та обговорювати їх з малечею – «Пильний погляд» поспілкувався із завідувачкою філії №8 міської бібліотечної системи в Кам’янському Тетяною Гончар.
– Чим сьогодні живе дитяча бібліотека Соцміста?
– Відповідь буде банальною, але щирою: намагаємося створювати простір радісного дитинства. Всіх нас війна знедолила, залишивши кожному свої окремі та спільні скорботи. А у дітей просто вкрала дитинство, тож бібліотека має стати осередком захисту оцих маленьких сердечок, місцем гарного спілкування, де навіть дорослі можуть відчути себе на якийсь час щасливими малими. І ми створили свій невеличкий бібліотечний клуб «Коло» з дуже простим форматом спілкування: спочатку розмови – тему обираю я, і це може бути пов’язано з новою книжкою, з важливою подією, цікавим явищем; а наприкінці – майстер-клас, де учасники нашого «Кола» граються, танцюють, малюють, виготовляють, як ми кажемо, «красиве і корисне» – дитячі поробки.
Цього року ми всі вже пересвідчилися – і діти, і батьки, і бібліотека, — що клуб сам по собі стає потужним явищем.
Задумала нещодавно поговорити з малими про мову. І провели ми такий клуб, аж гай гудів! Написала про це на нашому сайті: «Гадаєте, маленьких читачів можна зацікавити лише пізнавальними книжками про комах і птахів, про життя в минулі епохи або про космічні дива? А от взяли для клубу книгу Лесі Мовчун «Космічні пухнастики вчать українську», яка написана так захопливо, що діти просили дочитати її – не таку вже й малу — до кінця.
Клуб «Коло» збирається щосереди кожного тижня, діти охоче сюди прибігають, вже звикли до того, що буде цікаво, друзів приводять – розширюють коло.
Та є одна тема, яка трохи бентежить. Переважна більшість батьків приводить малих до бібліотечного клубу, як у спортивну секцію – тобто, привели, привітались, залишили дітей, а далі: «Тепер ми побігли у своїх справах. Скільки часу будемо вільні?». Звичайно, це можна зрозуміти, але…Розподіл родинних справ на свої й дитячі – щось у цьому не те.
Дитяче читання, як і саме дитинство – швидкоплинне, і якщо ти не хочеш втратити ниточку чуттєвого зв’язку з дитиною, намагайся у всьому частіше бути поруч. Можна прочитати гору книжок з психології, і все одно не знайти відповіді. Завжди кажу батькам: «Читайте дитячі книжки та підліткові романи!».
– А скільки дітей зараз беруть участь у клубі «Коло»?
– Загалом це 15-20 дітей, ми розпочинали, коли їм було 4-5 рочків, а зараз наші вихованці вже навчаються у молодших класах.
– Діти постійно — одні й ті ж?
– Ні, постійні — само собою, але і нові весь час з’являються, бо це ж — як циганське радіо: одне одному розповідають, що тут є бібліотеці дуже цікаво і варто прийти.
Є у нас і досить важкі теми – про війну, тим більше серед учасників «Кола» є діти, які переїхали до нас з прифронтових територій. Вони дуже швидко адаптувалися, і я їх не відрізняю і не виділяю від решти.
Місяць тому ми обговорювали Книгу Сари Пенніпакер «Пакс» – я про це написала на нашій сторінці «Дитяча бібліотека Соцміста» у фейсбуці: «Чому зі стосу нових надходжень я вибрала саме «Пакса»? Перш за все мене полонила обкладинка – профіль спини рудої лисиці, яка нагострила вуха і спостерігає, як жовток сонця тоне в обрії. Любов до природи, тварин, батьків, пригоди та багато іншого наповнює цю книгу простими та доступними словами. Тема війни описана так, що навіть найменший зрозуміє, що краще зробити все можливе, щоб її запобігти, інакше наслідки будуть найжахливіші. Книга Сари Пенніпакер «Пакс» стала світовим бестселером. А через п’ять років в історії з’явилося продовження «Пакс. Мандрівка додому».
Так от, у розмовах про війну, у дітей-переселенців спочатку стислість така була, боязкість, а зараз ні, вони вже стають такими активними. Так, говорити про війну, смерть, втрати й горе з дітьми складно. На допомогу бібліотекаркам приходять дитячі книжки. Це історії, створені спеціально для дітей та написані доступною для дитячого сприйняття мовою.
– У Вас на столі – нова книга із закладкою. Читаєте підліткову літературу?
– Аякже! Маю добре орієнтуватися у юнацьких книжкових пристрастях. Я зацікавлена, щоб вони читали.
Сьогодні був у нас хлопчик, один з моїх улюбленців, учень ліцею №19. Він дуже полюбляє фентезі, і ми завжди ділимося враженнями, хоч мені, чесно кажучи, іноді важко поділяти його захват. До речі, вікові особливості тут ні до чого – гарна дитяча книга – це завжди дуже якісна доросла. Щойно отримали ми нове фентезі – показала цьому хлопцеві, а він каже із жалем: зараз – навчання у мене в пріоритеті, а ця книжка — дуже товста. Прийду за нею влітку.
Є діти, які читають, не дивлячись на гаджети, як ми свого часу. Вони й беруть нову книгу до рук якось особливо. Як живу істоту, що потребує турботи, але обіцяє відданість.
А ще в нас стали з’являтися бібліоспонсори. Є у нас родина, зокрема, яка дуже часто і багато купує дитячі книжки. Прочитають дитині – і відразу дарують книгу бібліотеці. Допомагає бібліотеці і депутат міської ради, медичний директор лікарні швидкої допомоги Ростислав Винар. У нього власних справ вище голови, але дитяча бібліотека – на рівні важливих. Нам вдалося минулого року придбати багато книжок і за рахунок призового місця у Бюджеті участі.
– Ви працюєте у дитячій бібліотеці вже багато років, то чи змінюється юний читач?
– Читач залишається читачем. Якщо любить дитина читати, то вона і буде читати. Звичайно, змінюються бібліотеки.
Зараз і ми, і батьки зацікавлені у протилежному – не нав’язувати непотріб, а виховувати смак, пристрасть до читання й спілкування. У мене є знайома, колишня наша читачка, яка зараз мешкає у Німеччині. І вона нам звідти надсилає книги – вже три посилки надійшло: німецькі, французькі, англійські сучасні книжки. Тут не важливо, чи є переклад, бо книги розраховані на малюків. І подивіться, які вони. Це видання не для шестирічних, а для шестимісячних дітей. Шість місяців – і дитині вже дають книгу, щоб вона вчилася сприймати книгу як звичне і чудове життєве явище, вчилася її розуміти й переповідати. Там є книги–пазли, де ще немає літер, є книги з цупких матеріалів, бо дитина може їх… погризти. Але це вже книга. Європа раніше комп’ютеризувалася і до них вже дійшло, що на світі робиться. Тепер на заході поступово повертаються до книги, а ми ще дещо відстаємо.
А щоб людина читала, її треба зацікавити. Тому я дитячу літературу — всю-всю-всю — отак перегортаю, читаю: цікаво — не цікаво – щось відкладаю: ага, оце може зачепити.
Розмовляла Ірина Уварова.
