Марина Тарасенко: «Я люблю свою роботу за її унікальну здатність бачити еволюцію зростання людини»
«Пильний погляд» продовжує новий проєкт “Обличчя освіти”, в якому розповідає про вчителів, вихователів та наставників Кам’янського. Сьогодні наша героїня — викладачка біології гімназії №34 Марина Тарасенко. Про передбачення майбутньої професії учня, який не планував, але таки став лікарем; вплив міста проживання учнів на розуміння живої природи; використання ШІ як інструмента, а не істини в останній інстанції; бізнес-проєкт про жаб’ячі ферми та екологічне виховання, а ще про важливість паузи у класному керівництві для саморозвитку та відновлення сил – Марина Тарасенко розповіла в інтерв’ю для «ПП».
– Чи важким був для Вас вибір професії?
– Вибір майбутньої професії в 11 класі я зробила цілком свідомо. Загалом я вважаю, що кожна людина має займатися своєю справою, яка їй подобається, яка від початку до кінця професійного життя — до душі. Мені завжди з дітьми було легко спілкуватися. Дітям легше можна щось пояснити, легше знайти спільну мову. У мене багато було випадків, досить цікавих, коли разом з учнями нам вдавалося досягати неабияких успіхів.
До прикладу, зараз у нашому місті працює чудовий талановитий лікар – мій колишній учень. Коли він ще навчався у шостому класі, я часто казала: вчи біологію, може станеш лікарем. – Ні, ніколи я лікарем не стану, — казав він у відповідь, але вчив. …Зараз, згадуючи ці часи, ми обоє посміхаємось. Результати є, знаходять свою долю мої колишні учні, і це найголовніше.
– Що Ви вважаєте головним у своїй професії?
– Це одночасно досить багато складників. Звичайно, любити й розуміти дітей. Любити свій предмет і знати його досконало. Але і це не все. Можна знати предмет на рівні вченого, але викладати його скучно, нецікаво. Всі складники професії вчителя мають діяти разом, що у підсумку дає результат. Доросла людина здатна контролювати свої емоції, тоді як дитина ще лише вчиться цього. Тому важливо враховувати її емоційні потреби, а не просто намагатися вкласти знання за будь-яку ціну. Осягання професії – довгий і складний процес, і тут головним є все.
– Чому Ви обрали саме біологію?
– І професію, і предмет викладання я обирала одночасно. Мені завжди подобалася хімія, біологія. Загалом біологія — це все живе, що нас оточує, це й ми з вами, я іноді жартую, кажучи дітям: «Не знаєте таблиці множення, то вас можуть обдурити з грошима, товарами, але якщо не розумієш, як влаштоване життя і твій власний організм – це вже питання твого життя й здоров’я».
І ось цікаво: діти, які мешкають у нас у селищі Будівельників у приватному секторі, набагато швидше сприймають і осягають теми, пов’язані з рослинами та тваринами, а для дітей з багатоповерхівок багато що залишається «теорією». Виключення бувають, якщо останні мають домашнього улюбленця…
Біологія – це завжди цікавий предмет, і я дуже вдячна, що у нас з’явилася інтерактивна дошка, сучасні можливості реально побувати у лабораторії вченого, побачити побудову живої клітини, — увесь світ живого на екрані. Сучасна техніка має бути, безумовно, але вчителя вона не заміняє: живе спілкування, обговорення нового, цікавого – це теж основи розуміння предмета. Якісь професії відмирають із часом, але вчитель залишиться назавжди.
– Зараз якраз модною темою стає відмова від звичної школи, натомість створюється якийсь віртуальний її образ, тим більше досвід дистанційного навчання українська школа має значний.
– Певним чином це лякає, але у батьків є право вибору, деякі з них обирають саме сімейне навчання, та я радію, що їх не така вже й велика кількість. Зрозуміло, я не можу казати про загальну статистику по Україні, орієнтуюся лише на своє коло, але вважаю, що такі батьки забирають у дітей здорове й живе спілкування з ровесниками, із вчителями, що є основою суспільства. Соціалізувати дитину необхідно, вона не буде постійно перебувати під опікою своїх батьків, як би вони того не хотіли. Дитинство проходить швидко, а вже юність – то пора життєвого вибору, пора розв’язання життєвих проблем. Як навчитися цього вдома?
Під час пандемії школа тривалий час працювала дистанційно, і от діти прийшли вперше після значної перерви у спілкуванні, і ви бачили б їх обличчя. Вони не посміхалися, не могли нормально спілкуватися навіть між собою, їм важко було щось розповідати усно на уроках. Зізнавалися тоді: нам легше на кнопки натиснути, ніж слово сказати…
Зараз спостерігаю з тими ж дітьми – вони вже у 9 класі – то такі гарні, радісні, активні, жваві. Я не кажу про ідеальні відносини, але бачу, як на уроках учні посміхаються, спілкуються, допомагають один одному, чудово працюють у групових проєктах. Людина – сутність соціальна, і саме цим відрізняється від інших.
Але те ж дистанційне навчання, — разом із використанням сучасних технологій — надало нам і дуже корисного досвіду. І ми багато чому навчаємося у дітей, бо не можна бути позаду технічних знань учнів, треба – поруч, а краще – попереду. То вчимося. Разом осягаємо можливості штучного інтелекту (ШІ), він з нами буде і має бути гарним помічником.
– Ви активно використовуєте штучний інтелект?
– Так. Три роки тому це було для мене щось загадково-неосяжне, зараз – звичний інструмент. До того ж іноді є сенс використовувати його з дещо парадоксальною метою. Діти ж чудово освоїли можливості ШІ, уявили, що вже не треба витрачати сили на розв’язання задач, написання творів, тобто створення чогось власного. Тоді й доводиться пояснювати, що і машинний розум теж може помилятися.
Віднайшла декілька помилкових відповідей ШІ, продемонструвала на уроках, бо є діти, які відповідали невірно, але затято доводили: я спитав у чату GRT, він сказав саме так! І от я показую хід хибного аналізу та хибних джерел, на які було спрямовано зусилля ШІ (питання стосувалося побудови ротових органів деяких видів комах), і далі переможне визнання машинного розуму у помилці. Це діє. Це пробуджує у дітях здатність самостійно аналізувати та сумніватися у беззаперечних висновках ШІ. Зрозуміло, ШІ – це набір інформації та допоміжний інструмент до людського розуму.
Я дуже люблю створювати презентації – цікаві, яскраві. Під підручник, який у мене є, але з розширенням інформації. Все роблю сама, власними силами, а ШІ допомагає мені знайти музику або малюнки до тих презентацій. З огляду на совість та академічну доброчесність завжди пишу, де брала ілюстративний матеріал.
– Розумію, що Ви постійно навчаєтесь, розвиваєтесь. Що нового цікавого здобули останнім часом?
– Так, сам учитель завжди має бути творчим, активним, креативним, шукати якісь конкурси. В цьому році мені дуже сподобався конкурс – практикум для педагогів «Інтегрований урок з фінансової грамотності», який проводив Національний Банк України. Я дуже полюбляла створювати інтегровані уроки й раніше, і охоче взяла участь.
– О! А як це можна було поєднати?
– Тут маємо великий розбіг фантазії. Я вибрала тему про земноводних і підприємництво – їх вирощування на фермах України. Земноводних ми «проходили» і по програмі, до того ж 20 березня відзначався день жаб, – все склалося досить вдало і своєчасно. У конкурсі було три номінації, у кожній – по шість переможців, тож я — один з переможців у своїй номінації серед 105 вчителів України. Дуже приємно, що роботу відзначили, бо конкурс включав великий комплекс критеріїв, умов, як треба все представити, які зробити фотовідеоматеріали. Хоч тема інтегрованого уроку була досить непростою, я практично не користувалася послугами ШІ, тобто академічна доброчесність дотримана цілковито.
А ось невеличка допомога ШІ знадобилася для створення музики на дві хвилини до відео. Ви ж розумієте, немає музики про жаб, про їх вирощування на фермах в Україні як вид підприємництва. Я дала ШІ відповідний запит. Впродовж двох діб ШІ зміг створити майже 30 варіантів музики, з яких я використала два. Бо нарешті, сподобалися. Були різні варіанти: рок, реп, фольк, і ШІ зміг мені й слова підібрати, і гарну музику. Виставивши відео, я написала внизу: «Створено за допомогою ШІ». Для мене це дуже важливо.
У підсумку діти прослухали інформацію, створили три групи «дослідників», і все було дуже цікаво і корисно. Вивчаючи, як вирощують жаб на фермах у Закарпатті (експортують до Франції, а основні витрати – ліхтарі для того, щоб приваблювати комах – харчування земноводних), одночасно розраховували фінансові моменти. Такий був проєкт.
– На цьому тлі тим більш прикро, що програму вивчення біології у школі значно скоротили…
– Так, і це сумно. У 7 класі встановили дві години на біологію, де ми маємо вивчити й ботаніку, і зоологію, і мікологію, — те, що раніше вчили два роки. Це нереально. Люди, що створюють нові програми, завжди просять відгукнутися, написати свою думку. Написала, та поки що ніхто не почув.
Хочу, аби люди зрозуміли – не можна так чинити з біологією, бо пройде якихось 5-6 років, і не буде у нас своїх лікарів, вчених, спеціалістів.
– І до складності формулювань у сучасних підручниках у батьків є багато претензій. До того ж ті підручники переписують майже не щороку.
– Я обрала справді гарні підручники, але все ж головною постаттю на уроці залишається вчитель. Для мене урок не завершено доти, доки я не поясню матеріал так, щоб кожен учень зрозумів його правильно. Йдеться не про відведений час чи виконання плану, а про внутрішню впевненість у тому, що я справді навчила — що кожна дитина винесла з уроку знання й розуміння.
І щоб дитина полюбила все живе, могла охороняти природу, не шкодити їй. І ось тут не дорікайте уроком про вирощування жаб на продаж ресторанам. Є природні закономірності, які треба добре розуміти. Екологічне виховання у нас відбувається на кожному уроці, і повертаючись до жаб, ми зазначили, що у багатьох країнах під час міграції земноводних, встановлюють спеціальні охоронні знаки на дорогах. Є заповідні території для жаб та інших тварин, і за їх життям там можна лише спостерігати, якщо нам дають таку можливість.
І саме з екологічної тематики ми беремо участь у безлічі конкурсів.
– Ви створюєте і цікаві уроки, і цікаві заходи на базі біології. Що було недавно?
– Полюбляю тематичні заходи. Почалось колись з «Країні Лимонії», а зараз – це «Місто Клітина» (бо з неї все і починається) або «Гарбузовий квест»: учні шукали в класі заховані аркуші із завданнями та шукали відповіді. Якщо відповідь не знаходилась одразу — вчилися самостійно добирати потрібну інформацію, розгадувати загадки. Якісь однотипні лекції про яблуко, наприклад, дітям не дуже цікаві, то і придумуємо свої «родзинки», що потім виростають у впевнені знання. Бачите, сиджу перед вами, розмовляємо, а я не можу не крутити в руках олівець, бо щось би вже малювала залюбки для повноти спілкування. Ходити по класу постійно, змінювати інтонацію, додавати цікавинок – це стовідсотково спрацьовує.
– Ми якось не зачепили теми класного керівництва…
– Із цим у мене зараз – перерва. Вважаю, що на певний час вчитель має відійти від класного керівництва, настає такий період, що потребує деякого відпочинку для запобігання професійного вигорання.
Я перемикнула увагу на свій предмет – улюблену біологію, на безліч конкурсів, на цікаві заходи. Щороку направляю свою роботу на обласний фестиваль педагогічних інновацій «ЕDU_FEST– Дніпро». Минулого року отримала II місце у своїй номінації, чекаю результати цьогорічного конкурсу.
Але маю дуже добрі спогади про своє класне керівництво. Коли тільки-но прийшла працювати в школу, мені, молодій, давали класне керівництво у старших класах. Кожні три роки – випускний клас. Цікаво було, мандрували багато, побували у Харкові, Києві, Львові, у Карпатах. Далі — Ворохта, Яремча, Верховина, Рахів – їздили й ходили пішки дуже багато. З моїм останнім випуском встигли побувати у Запоріжжі, Кременчуці, і ці мандрівки потрібні для дітей, допомагають знаходити спільну мову.
І я їх бачу з іншого боку, не лише біля шкільної дошки. Якась мовчазна, сором’язлива дитина саме у поїздках-походах може виявити неабиякі таланти.
Класне керівництво – прекрасна робота, але у дозованих відрізках. Не дарма ж за кордоном дають вчителям оплачуваний рік для відновлення ресурсів. Як класний керівник я маю бути постійно у тонусі, у курсі проблем дітей, бути готовою до розв’язування цих проблем, до того, щоби вселяти у дітей надію, впевненість. Що може виснажена людина? Треба надавати можливість для відпочинку, і мені її надали, за що дуже вдячна.
Я люблю свою роботу за її унікальну здатність бачити еволюцію зростання людини. Від вчителів учні отримують однакову базу знань, тож якою їм бути людиною потім, обирають саме учні. Найголовніше, щоб вони виростали добрими, чуйними людьми, які допомагали б один одному, обираючи ту професію, яка їм приносить радість і натхнення. Пишаюсь, що серед моїх учнів є лікарі, вчителі, фармацевти, медсестри, спортсмени, електрики… Список можна продовжувати довго. Але головне, чого я бажаю кожному з них – яскравого, щасливого й мирного життя!
Розмовляла Ірина Уварова.
