Катерина Рибалко: «Головне завдання школи – не накопичення механічних знань, а навчати дитину – мислити, аналізувати, робити висновки, порівнювати, прогнозувати»
«Пильний погляд» продовжує новий проєкт “Обличчя освіти”, в якому розповідає про вчителів, вихователів та наставників Кам’янського. Сьогодні наша героїня — викладачка географії ліцею №44 Катерина Андріївна Рибалко. Про доленосну вдачу на перехресті вибору, прикрий погляд суспільства на географію, науковий аспект аспірину в Африці, а ще про те, чи добре у 3 роки знати усі столиці, годинник від Ющенка, карту класу та горіння моря – Катерина Рибалко розповіла в інтерв’ю для «ПП».
– Зазвичай про професію вчителя мріють з дитинства. У вас теж так було?
– Ні, була у мене при виборі професії досить велика частка випадковості. Після закінчення школи я збиралася вступити до Вінницького фінансово-економічного інституту (сама я родом з Вінниччини), а у приймальній комісії раптом чомусь почали чіплятися до моїх документів: тут підпис невиразний, тут щось «недодруковане». Звичайно, я розгубилася, – куди йти, як перевірити документи?
Стою на перехресті, з одного боку – медичний інститут, з іншого – педагогічний. Пішла я до педагогічного, і уявіть, це рішення виявилося доленосним. Найбільший конкурс був на географії, я туди й пішла – завжди мені подобалися складні задання і виклики. Пішла з тими ж документами, до яких уже ніхто не чіплявся. Батьки моїм рішенням, до речі, були дуже задоволені: я стану вчителем, а то є вельми достойна професія.
Коли почала вивчати географію, вже дуже досконально, виявилося, що це зовсім не той предмет і не та наука, яку ми бачили в школі і яку спільнота сприймає як другорядну річ. Мені було цікаво вчитися. І не тому, що ми асоціюємо з географією подорожі, туризм. Ні, це така глибинна, фундаментальна наука, особливо спецпредмети: гідрологія, кліматологія тощо. Там такі глибокі фізика, хімія, математика…
– То чи змінилися з роками відношення до географії в школі з боку тієї ж спільноти?
– Мало змінилося. Географію багато людей вважають простою і другорядною наукою і як і раніше, невиправдано применшують її роль. Та географія – це надзвичайно прикладна і конструктивна наука. Без неї не обходиться жоден вид діяльності.
– Ну, наприклад, моя журналістика…
– Ви берете інтерв’ю у людини будь-якого роду діяльності, то чим би вона не займалася, це буде господарською діяльністю, залежної від купи чинників, впливу навколишнього середовища, загальних законів розвитку природи й суспільства. І це буде географія!
У дев’ятому класі складна програма географії, і я ставлю питання дітям: а якою діяльністю ви хотіли б займатися, економічною чи господарською? Більшість обирає економічну. А чому не господарську? – Там важко, кажуть, треба в полі працювати, на фермі… Я заперечую: от ми зараз знаходимося в класі, навчаємося, займаємося навчальною діяльністю. Навчання – діяльність господарська. І надання фінансових послуг – господарська діяльність. Тобто, вивчаючи географію, ми знайомимося з різними напрямками професійної діяльності.
Колись ми вивчали прояв загальних закономірностей розвитку природи на прикладі твору Лесі Українки «Лісова пісня». Так-так, там усе є: загальні закономірності розвитку природи, і ритмічність, і колообіг речовин в природі.
А ще ми писали з дітьми наукову роботу: чи впливає географічний аспект на медицину? Виявляється так. Якщо візьмемо, наприклад, аспірин, як жарознижувальний засіб, то в Африці він діє по іншому – різні умови, і лікар має це знати.
Стосовно шкідливих звичок, цікаве таке: антиалкогольний імунітет у південних народів є, а у північних немає.
Давно відомо, що циклічність руху небесних тіл впливає на людину, навіть виникнення світових війн підлягає певній циклічності. Агресивність, що накопичується у суспільстві й колись вибухне, теж пов’язана з циклічністю і з законами природи.
А ми про географію думаємо просто: де річка, де країна, який прапор, яка столиця. Зводимо її вивчення до механічного набору інформації, а сьогодні забивати цим мозок людини недоцільно. Зрозуміло, певна сума знань – базових – потрібна, бо ніякого мислення не буде. Без базових знань нічого не вийде, і якщо ти за усім будеш лізти в інтернет, то не діло. Але головне завдання школи – не накопичення механічних знань, а навчати дитину – мислити, аналізувати, робити висновки, порівнювати, прогнозувати.
– А як розрізнити механічне накопичення інформації від базового, аналітичного?
– Були недавно ролики про дитину, яка у 4 роки знає столиці всіх країн світу. Я вважаю, що в 3-4 річному віці, коли дитина здатна засвоїти десятки нових слів на добу, це не складно. Це мені вже складно, а в дитинстві ви засвоюєте все дуже швидко. І сказати, що це є унікальною здібністю малої дитини – вивчити всі столиці – не можна, більшість дітей цього віку з легкістю це може зробити. Просто хтось із батьків поставив таку мету, а хтось ні.
А далі, як ці знання впливатимуть на розвиток? Часто я чую, що є розумні діти і є не дуже здібні. Вважаю всіх дітей розумними, за рідкісним винятком (можливо якась хвороба). І в цьому я також вбачаю мудрість самої природи. Вона всім дає рівні можливості, а далі хто як їх використає.
Навчання – дуже важка праця, це треба розуміти, а природа створила всіх розумними. І чому ми вважаємо, що до чогось не здібні? Просто на якомусь етапі щось пропустили, не змогли щось зрозуміти, а далі воно накопичувалося. І людина робить висновок – я не розумію математику або вашу географію. Це не так. Природа нікого не образила, вона потурбувалася про кожного і про травинку і про комашку і звичайно, про людину. Всім вистачить на Землі комфортних умов для життя потрібно лише бути розумними.
– Що вважаєте головним у Вашій професії?
– Головне для вчителя – діти, просто діти. Вони дуже щирі, відкриті є гіперактивні, але хороші. У дітей немає якогось лукавства. От, каже дитина, я не вивчив, бо голова боліла. А що має робити дитина, якщо не вивчила, якщо розуміє наслідки: вчителька поставить погану оцінку, батьки насварять, і дитина таким чином захищається. Тими методами, якими вміє. Скоріш за все, це в нас є якісь помилки, проблеми в програмах або методиках, в самому підході до навчання.
Так, головне – діти, і дітям можна пробачати багато чого, пробачати все їх потрібно вчити.
– Як повернути географії належне місце в школі?
– Давайте згадаємо наші часи. Чи обирали раніше професію геолога? Обирали. Чи значною була різниця в зарплаті між різними фахівцями? Ні. Тобто, за покликанням йшли в професію.
А сьогодні особливо в останні роки, для вступу в виш необхідні українська мова, математика, історія, і діти змушені основну увагу приділяти цим предметам за умов величезної конкурентності на ЗНО.
Декілька років географію не ставили навіть до переліку вибірних предметних іспитів. Про що це говорить? Не особливо потрібною, вважають географію, напевно тому, що глибинно не занурювалася в цю науку. Насправді саме географія надає безліч ідей. Про це ми вже багато говорили, але підкреслю, більш комплексної науки немає.
– Відгуки про Вашу роботу серед географів міста – дуже вдячні. Ви багато допомагаєте колегам.
– Це загалом стосується складних питань, розв’язання певних задач. Всі допомагаємо одне одному. Я собі часто ставлю питання, що я вмію робити, що мені подобається? Відповідь є: мені дуже до душі постійно вчитися. На будь-яких курсах, якщо вони цікаві й корисні, задаю безліч питань. І на своїх уроках поводжуся завжди так, щоби бачити зацікавлені дитячі очі. Якщо учень крутить ручку, щось гортає, то, розумію, його думка кудись уже далеко полинула. І, звичайно, він перестав чути мене. Важливо зацікавити. І буває так, чим складніше питання, тим воно цікавіше.
Наша наука дуже цікава і потребує інтеграції багатьох галузей – і хімії, і математики, і фізики, і економіки. І зацікавити географією не так уже й складно: у мене учні багато разів перемагали на всеукраїнських олімпіадах, брали участь у відбіркових турах на міжнародні олімпіади, є президентські стипендіати, є учні, які набрали 200 балів по географії – максимальну кількість на ЗНО. Вони стали гарними спеціалістами, це – талановиті люди.
Колись перед випуском ми з учнями створили власну географічну карту. Кажу їм: автор першої карти світу – Ератосфен, автор першої карти України – Гійом де Боплан, а ми створили карту класу, що залишиться з нами й нагадуватиме про кращі роки.
– Чи є у Вас певні власні методики?
– Головною у мене стала методика і складна, і водночас дуже проста – живе слово вчителя. Живе спілкування очі в очі. Іноді дитині слів не вистачає, але по очах ти розумієш, що є зацікавленість, є розуміння, є бажання осягти предмет. Живе слово вчителя ніщо не замінить. Зрозуміло, всі ми вдячні новітнім засобам – все робиться змістовно, швидко, наочно. А економія яка? За цим всім майбутнє. Але із живим словом учителя.
– А ще є штучний інтелект…
– Тут теж є певні нюанси. Якось питаю дітей на уроці онлайн: хотів би хтось побувати в Єгипті? Складіть таку рекламу, щоб усім захотілося, і складіть на базі тих знань, що маєте. Отримую шикарні роботи! – А тепер, – прошу, – антирекламу складіть, адже є моменти, що їх туристам не кажуть, щось замовчують, а виклики ми маємо попередити. Знову супер – відповіді отримую. І тоді я сказала дітям, якби ви сиділи в класі й ми дивилися очі в очі, кожен з вас отримав би по 12 балів. Зараз не можу, бо бачу здебільшого зусилля штучного інтелекту. Що надав нам цей урок для життя? Треба вміти себе презентувати, створювати власне.
От, наприклад, вам в компанії дадуть завдання розробити проєкт, як ви будете діяти? Так, як з рекламою Єгипту? Мабуть, більшість ваших конкурентів звернуться теж до штучного інтелекту. Та чи будуть ці проєкти унікальними? Ні, – посередніми. Унікальність – у ваших головах, на основі ваших знань. А штучний інтелект – це добре, це дає напрямок, але не замінить креативності людини.
– Розкажіть про ваші мрії.
Вже настав час, коли кожен рік може стати останнім. Але навіть, коли піду зі школи, мені б хотілося, щоб на географію подивилися по-іншому, глибинно, з великою повагою. Розглядали ми на уроці недавно тему економічну щодо розташування підприємницького об’єкта у певному місці й впевнилися, що тут треба враховувати й платоспроможність району, і наявність зупинок транспорту, і доцільність певних видів продукції. Здається елементарно, але ж може і не вийти вдалого проєкту. А географія – підказка у будь-якій сфері діяльності…
Решта мрій моїх, як у всіх людей сьогодні: мир, здоров’я, діти, щоб були щасливими. Війна багато чого зруйнувала в Україні. У кожного з нас, у кожній родині, і хочеться найшвидшого завершення цієї біди.
Розмовляла Ірина Уварова.
