Референдум, який змінив все

Авторська колонка Сергія Гузя.

У цей день, 1 грудня 1991 року, українці проголосували на референдумі за незалежність України. Хоча за півроку до цього, ті ж самі українці, висловились за збереження оновленого СРСР. То що ж сталося за ці шість місяців, чому так радикально змінилися настрої в суспільстві?

Звісно, багато хто пригадає путч в серпні того ж року. Тоді частина політичних керівників СРСР вирішили відсторонити від влади Михайла Горбачова, генсека компартії СРСР, який керував країною. І хоча «путчисти», як їх назвали, декларували збереження влади трудящих, багато хто очікував, що в разі їх перемоги в країні почнеться хвиля репресій. І вже за три дні «путчисти» змушені були здатися тим, хто рішуче виступив за демократичні перетворення в СРСР.

Ця подія стала сигналом як для республіканських керівників компартії, що не хотіли повернення до жорсткого курсу, так і представників нових демократичних партій, які побачили для себе шанс повністю змінити політичний устрій країни. А дехто і історичний шанс здобути для України незалежність.

Проте, як вже зазначено вище, ще 17 березня того ж року 70% українців, що взяли участь в референдумі, висловилися з збереження СРСР. Тепер цих людей треба було переконати, щоб вони підтримали відокремлення України від СРСР. Адже в ті часи, як це не дивно б звучало, влада в нашій країні могла змінитися мирним, демократичним шляхом, без революцій та кровопролиття.

 Тож по всій радянській Україні розвернулася широка агітація народу на підтримку незалежності. Цю агітацію підтримали не тільки партії, що традиційно хотіли самостійної України, але навіть партія влади – українські комуністи.

Старші мешканці Кам’янського мають пам’ятати і іншу листівку, яку тоді роздавали мешканцям міста. В ній радянським українцям в цифрах показували, як багато добра виробляє республіка. І натякали, що усе це добро забирають на користь всіх республік СРСР. «Разве это не признаки колоніального состояния Украины?» — запитували автори листівки.  І давали відповідь, що якби усе добро залишалося в Україні, то жили б ми не гірше, ніж німці чи французи.

Листівка виявилася настільки переконливою, що 1 грудня 1991 року 90% мешканців країни, у тому числі і Дніпропетровщини, висловились на підтримку Акту про оголошення незалежності України.

Після цього влада пообіцяла, що за 10 років будемо жити, як у Франції. Та на жаль, реалії незалежності виявилися набагато суворішими, ніж писали чи думали автори листівки. За минулі 29 років економіка України кілька разів зазнавала руйнівних економічних криз. Сьогодні наш ВВП, головний економічний показник, на 30% менший, ніж в 1991 році.

Якщо порівнювати показники, які агітатори використали в 1991 році, то виявиться, що життя українців зовсім далеке від того, що обіцяли. Наприклад, м’яса в країні виробляється близько 59 кг на особу, що не тільки менше показників 1991 року, але й менше, ніж його споживають самі українці. Тож близько 12% м’яса доводиться імпортувати.

Не краще ситуація з маслом чи молоком. Так, вершкового масла зараз в країні виробляється в чотири рази менше – близько 2 кг на особу. Молока вдвічі менше – 230 літрів на особу. В рази стало менше корів, свиней, вівців.

За ці роки Україна зазнала нищівної  деіндустріалізації в промисловості.

Україна пережила кілька революцій, потерпає від постійних чвар і конфліктів серед політичних еліт країни, її виснажує всепроникна корупція. А найбільш тяжким випробуваннями стали війна на Донбасі, що триває вже сьомий рік, та окупація Криму.

Та чи значить це, що референдум та оголошення незалежності України були даремними?

Звісно, кожен матиме власну відповідь на це питання. Проте для мене очевидно, що насправді нам ще доведеться вибороти справжню незалежність та побудувати прогресивну, соціальну і демократичну Україну. Таку, як нам обіцяли майже тридцять років тому. Бо як би ми не ставилися до референдуму 1991 року — повернення в СРСР неможливе. І це вже незворотній результат того далекого референдуму.

Правда, сьогодні, аби повернути собі право вирішувати долю країни, українцям ще доведеться домогтися ухвалення закону про референдум. Адже після 1991 року нас цього права позбавили…