Вікторія Хріпко: «Я ніколи не кажу на уроці дітям: “Сховайте телефони”, тому що нам телефон дуже потрібен для роботи»
«Пильний погляд» продовжує проєкт “Обличчя освіти”, у якому розповідає про вчителів, вихователів та наставників Кам’янського. Сьогодні наша героїня – учителька української мови та літератури Наукового ліцею ім. А.Лигуна Вікторія Григорівна Хріпко. Про педагогічну зірку та ідеї для мотивації, учнів-колег і «контролерів», урок з круасанами, цифрове тренерство, а ще про те, як важливо, щоб програмісти пам’ятали своїх вчителів, школу майбутнього і синову мудрість – Вікторія Хрипко розповіла в інтерв’ю для «ПП».
– Як починався Ваш шлях вчителя?
– Я вчителька української мови і літератури в третьому поколінні. Моя бабуся була вчителькою української мови і літератури в 14-й школі. Моя мама була вчителькою і директором 32-ї школи. Я з дитинства бачила тільки стоси зошитів. У бабусі в гостях, у мами – ці нескінченні зошити… Я, мабуть, класу з шостого вже почала мамі допомагати перевіряти завдання, бо бачила той обсяг. А перші уроки для ляльок – то, мабуть, класика жанру.
На жаль, педагогічна династія у нас перервалася, тому що мій син не хоче йти в педагогіку ніяк (поки що!). Хоча ми його дуже переконували, і дідусь (мій тато) весь час казав: «Дімо, ти будеш директором школи, ти класний менеджер». Але його стихія зараз – IT-проєкти.
А в мене не було вибору, це було вже визначено наперед — якась у нас зірка педагогічна. Моя тітонька в ліцеї № 19 (Ірина Дмитрівна Ковтуновська) ще працює, її донечка, – теж педагог у ліцеї № 20. А тато – тренер, тренер з тенісу.
– Що найважче зараз у професії?
– Знаєте, мабуть, найважче зараз справитися із мотивацією. Вмотивувати дітей, знайти той, “гачок” (ми це називаємо “швидкий педагогічний прийом”), на який підчепити кожний урок. Я завжди думаю, чим запалити? Чим зачепити? Якщо в дитини немає інтересу, вона дуже погано сприймає інформацію, тобто треба знайти таку ідею, такий підхід, який дітей зацікавить. Треба бути з ними на одній хвилі, знати сучасні тренди.
– А діти читають зараз, нинішнє покоління? Хоч трохи, хоч хтось?
– Є діти, які дуже багато читають, але таких — ну, один-два на клас. У мене зараз у восьмих класах є дитина, яка дуже багато читає. І мене контролює: “А ви оцю книгу прочитали?”. Я кажу: “Ні, Мишко, в мене немає часу на це фентезі”. А він мені весь час скидає посилання зі своєї бібліотеки, – читає дуже багато.
У мене є учениця Лєра Наголенко — дитина з Донеччини, переселенка. Вона справжній ас у фізико-математичній галузі, але водночас настільки глибоко розуміється на сучасній літературі та пише власні поезії у стилі футуризму, що я навіть не знаю, як вона все встигає. На уроках я сприймаю її як колегу. Наші діалоги захоплюють — до них охоче долучаються й інші діти. Нещодавно Лєра захищала проєкт за романом «Маруся Чурай» Ліни Костенко, і це було справжнє диво! Оплески, що лунали на її адресу (є така в ліцеї дуже гарна традиція!) були цілком заслужені.
– Чи важко в Науковому ліцеї гуманітарію?
– Уже мої діти восьмого класу (так, я ще й класний керівник 8 В класу) кажуть: “Ми вступали до фізмату, але розуміємо, що скоро це буде філологічний фізмат!” Я дуже радію, що діти розуміють важливість вивчення сьогодні української мови та літератури. До речі, їх дуже підбадьорюють наші перемоги в інтелектуальних змаганнях.
Цього року моя учениця 8 класу Васяєва Кіра вийшла у фінал Всеукраїнської олімпіади з української мови та літератури. Не можу не згадати учня 11 класу Гліба Лідовця, він цього року взяв участь у Всеукраїнському мовно-літературному конкурсі імені Тараса Шевченка, переміг в обласному етапі й посів друге місце на рівні України. Закінчив він свій конкурсний твір каліграмою – портретом Шевченка з авторськими поезіями.
Тобто діти бачать результати, вони горять. Їм цікава і мова, і література, вони реально оцінюють рівень, якого ми вже досягли. Ми працюємо індивідуально з дітками, які в нас є творчо обдарованими. Зауважу, що в ліцеї дуже сильна кафедра філологів, тому кожна перемога – це командний результат.
– Розкажіть про свої методики, прийоми. Вчительство, мабуть, складається з креативу кожен день?
– Річ у тому, що я дуже люблю кулінарію, люблю смаколики всілякі, і тому в мене дуже багато на уроках «кулінарних» поєднань. У мене є урок “зі смаком круасана”, наприклад. Це вивчення вставних слів: як начинка в круасані різна, так і вставне слово може надавати реченню різного значення, різного смаку. «Літературна кав’ярня» — це моя давня традиція для 11-х класів. Саме в такому форматі проходить підсумкова контрольна робота. Команди готують домашнє завдання: інсценізацію твору з програми 11 класу, який їм найбільше сподобався. Я ж пропоную різноманітні завдання: «Жанрове сервірування», «Меню для таємного гостя», «Лате-арт», «Кавовий бархан». Цього року я придумала для них нові конкурси, відкрию трішки секрет: будемо малювати кавою.
Люблю, щоб учні працювали на уроці продуктивно: розробили щось, намалювали, створили. Прийомів зараз дуже багато.
Ну і плюс я, мабуть, перша, яка стала цифровим тренером у місті. Я є амбасадоркою платформи “Classtime”. Нас не так багато в Україні…
– Що це таке, поясніть?
– Це така інтерактивна платформа для тестування, перевірки знань учнів. І можна тести представити у вигляді гри: наприклад, дитина проходить тест, а на екрані складається пазл. Вони не бачать своїх результатів, – працюють на командний результат (головне, щоб склався пазл). А на цьому пазлі (я їх роблю теж сама) — це може бути зображення, пов’язане з літературою… гачок на урок. Вони бачать зображення (чи це портрет автора, про якого ми будемо говорити, або там підказки: Вакула, Солоха — так, ми сьогодні будемо Гоголя вивчати, тому що це його герої).
Ця платформа взагалі коштувала на рік користування для вчителя понад 1000 грн. Але коли почалася війна, Classtime оголосив про те, що всім українським вчителям (це платформа у всьому світі працює) – безкоштовно. Мене це дуже підкупило, і я тому з менеджерами почала спілкуватися, отримала сертифікат амбасадора.
Я представляла Classtime на фестивалі у Львові. Страшнувато було, але перед цим я поспілкувалася з дітьми (старшокласники були зі львівських шкіл, очікували на панельну дискусію), і я для них провела такий маленький майстер-клас, інтерв’ю. Я кажу: “Діти, як вам сподобалося?”. Вони кажуть: “Ми таким не користувалися, такою платформою, але нам зайшло! Класно!”. І вони мене надихнули… Ну, людей до 100, мабуть, було на майстерці.
– Знаю, що ви – ще й лектор ДАНО (Дніпровська академія неперервної освіти)…
– Я тренерка НУШ, тому розповідаю про сучасні підходи до навчання в класах Нової української школи. Про універсальний дизайн, цифрові інструменти, використання штучного інтелекту. У Classtime є теж функція штучного інтелекту — він допомагає перевіряти роботи. Для вчителя це дуже класна фішка, і я це рекламую, – Classtime іде завжди в ногу.
І мене перше, що підкупило: молоді люди, коли ми з ними вперше зустрілися (автори цієї платформи, програмісти), я їх запитала: “Чому ви вирішили саме українську платформу (український варіант) створити?”. А вони кажуть: “Ми дуже любили своїх шкільних вчителів. Ми із вдячності до наших вчителів, які стоси зошитів мають перевіряти, створили з українським інтерфейсом цю платформу, щоб віддячити їм, адже вони дали дорогу нам у життя”.
Тобто, у мене є чудові цифрові інструменти. І я ніколи не кажу на уроці дітям: “Сховайте телефони”, тому що нам телефон дуже потрібен для роботи: тестування, навчальна гра, фідбек, рефлексія. Але не забуваю золоте правило : один урок – один цифровий інструмент.
Я ще є експертом із сертифікації і з інституційного аудиту, тому мала змогу багато уроків побачити. Зробила для себе висновок, що на уроці не повинно бути завдань, які ні емоційно, ні пізнавально не впливають на учнів.
Я люблю квест з української мови проводити на вулиці. Якщо ми виїжджаємо на загальний ліцейний захід, то я своєму класу все одно готую іще сюрпризний момент, пов’язаний із мовою, з літературою. Поки всі їдять піцу, наш клас десь бігає, долає випробування, шукає скарб.
– От зараз я бачу майбутнє школи просто у викладанні української мови. Дуже вам дякую. Наприкінці спитаю ще про мрії…
– Про мрії? Мир і перемога – це головне. Хочу бачити своїх дітей успішними (і своїх рідних, і своїх учнів). Дуже хочеться, щоб всі їх мрії збувалися. Я бачу історії своїх дітей (своїх випускників, які багато років працюють), то дуже радію за них. Вони мені пишуть в Інстаграмі, лайкають. Мені випускники пишуть: “Вікторія Григорівна, ви як завжди на висоті, дякуємо вам!”. А особливо чекають, коли ж будуть фото з нової «Літературної кав’ярні». Вони ж пам’ятають цю традицію.
Веду свій YouTube-канал, є в загальному доступі, тобто всі навчаються, як Classtime-ом користуватися. Я дуже люблю і платформу Canva. У ній так само показую, як можна урок оформити, як можна організувати командну роботу на онлайн-уроці.
А, ось, у планах… Я уже два роки експерт із сертифікації. На допомогу колегам розробила лекцію, що потрібно врахувати, готуючись до третього етапу «Вивчення практичного досвіду роботи». Хочу сказати, що в нас дуже гарні, талановиті вчителі. У різних областях, які ми дивилися, люди молодці, стараються в таких умовах складних і показують дуже гарні уроки. Тому на наступний рік хочу спробувати себе тепер уже не в ролі експерта, а учасника сертифікації. Діти мене підтримують.
А мій син завжди мене надихає, і я його часто цитую. Він був ще малим (в п’ятому класі, мабуть), і я коли починала з цифровими своїми інструментами працювати, щось довго не виходило, і я сказала вголос: “Ой, не буду я з цим розбиратися, все, я його покину”. А Дмитрик до мене такий серйозний підійшов і каже: “Мамо, ти маєш справу з майбутнім. Ти ж навчаєш наше майбутнє! Як ти можеш кинути? Ти маєш це все опанувати, бо це все освіта майбутнього”. Я його зараз цитую. Я кажу: “Дім, ти тоді таку мудру фразу сказав!”. Він у відповідь: “Ну так я і зараз так думаю, ти доторкаєшся до майбутнього на кожному уроці своєму, це ж так і є”.
Я отримую величезне задоволення від роботи. Науковий ліцей мене зустрів дуже тепло, і я вдячна колективу. Це було для мене дуже непросте рішення…
І звичайно, дякую нашим ліцеїстам, які мотивують щодня рухатися вперед, доторкаючись до майбутнього…
Розмовляла Ірина Уварова.
