ВІЙНА проти СТАЛОГО РОЗВИТКУ

В останні роки Україна, в контексті процесу євроінтеграції, стала учасником ряду важливих міжнародних угод, спрямованих на вирішення таких серйозних проблем, як зміна клімату, боротьба з бідністю, збереження біорізноманіття та ін. Більшість зобов’язань, які уряд України взяв перед міжнародною громадськістю, мають добровільний характер.

Добровільні зобов’язання є одним з основних принципів міжнародного співробітництва. Кожна країна самостійно визначається з розміром узятих зобов’язань, з урахуванням своїх фінансових, інтелектуальних і технічних можливостей. Реалізація взятих зобов’язань регламентується через Закони, Укази і Постанови, прийняті урядом. У цій публікації на прикладі зобов’язань України, взятих в сфері сталого розвитку, ми намагаємося розглянути чинники, які впливають на реалістичність досягнення поставлених цілей.

Автор: Євген Колішевський, виконавчий директор громадської організації «Голос Природи»

Тема сталого розвитку почала активно обговорюватися на міжнародній арені ще в минулому столітті. Так, в 1992 році, в Ріо, на рівні ООН було підписано декларацію про сталий розвиток. Ідея цього документу полягає в тому, щоб зберегти сприятливі умови життя на Землі для майбутніх поколінь.

У 2015 році Генеральна Асамблея ООН ухвалює резолюцію, в якій позначає 28 глобальних цілей сталого розвитку до 2030 року. Серед поставлених цілей велика роль відводиться таким питанням, як боротьба з бідністю, підвищення якості охорони здоров’я і освіти, забезпечення доступу до води та енергоресурсів, охорона навколишнього середовища, збереження біорізноманіття та екосистем.

Аби не залишатися «за бортом» міжнародних процесів, в 2019 році новообраний Президент України Володимир Зеленський підписує Указ №722/2019, в якому позначає 16 національних цілей з 28 позначених резолюцією ООН.

«Жодна держава не досягне сталого розвитку без миру та відчуття безпеки. Сталий розвиток неможливий під звуки пострілів і вибухів, неможливий там, де панують агресивні геополітичні стратегії, що аплодують вторгненню до інших держав і порушенню прав і свобод людини», – наголосив Володимир Зеленський у вересні 2019 року, під час участі у Діалозі лідерів на Саміті ООН з питань Цілей сталого розвитку в рамках 74-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку (США).

Крім Указу Президента, Кабінет Міністрів України в 2019 році видає розпорядження № 686-р про збір даних для моніторингу реалізації досягнення цілей сталого розвитку. Результати досягнутих цілей на добровільній основі відображаються в національних звітах. Всі країни, які взяли добровільні зобов’язання по цілям сталого розвитку, мають право і можливості користуватися інструментами міжнародного співробітництва в цій сфері (консультаційна, методологічна, фінансова і технічна підтримка).

Указ Президента і запропонована КМУ система оцінки результатів досягнення цілей в Україні спочатку були піддані критиці з боку громадськості. Багато екологічних та соціально орієнтованих громадських організацій не змогли повноцінно взяти участь в процесі формування цілей і оцінці потенціалу по їх досягненню.

В незалежній Україні завжди були складнощі з реалізацією міжнародних зобов’язань. Не є секретом, що підписання угод не означає, що на національному, регіональному та місцевому рівні будуть прийматися відповідні політичні рішення і цільові програми.

Аналізуючи протягом останніх 20 років регіональні і місцеві програми в Дніпропетровській області, організація «Голос Природи» неодноразово стикалася з випадками, коли цілі і завдання стратегічних документів не кореспондуються із зобов’язаннями України на міжнародному рівні. На думку організації «Голос Природи», це пов’язано з недоліками управлінського характеру, які можна виправити, удосконалюючи процес прийняття рішень органами влади.

У той же час, в Україні є фактори більш серйозного характеру, які створюють реальні складнощі по досягненню цілей сталого розвитку. Наприклад, військовий конфлікт в Донецькій і Луганській областях.

В указах, постановах і ухвалах нічого не говориться про те, яким чином уряд України планує досягти взяті зобов’язання по цілям сталого розвитку в Донецькій і Луганській областях в умовах воєнного конфлікту.

Цей регіон ще до військового конфлікту був дуже проблемним: висока концентрація шкідливого виробництва і населення, велика кількість населених пунктів з одно-векторною економікою, наявність цілого комплексу складних екологічних проблем, дефіцит питної води і т.д. Сьогодні до цього переліку можна додати проблеми, пов’язані з військовими діями: зруйновані підприємства, житловий фонд і інфраструктура населених пунктів, економічний занепад і масове безробіття, відтік професійних кадрів.

Війна зруйнувала значну частину інфраструктури Донбасу, що зв’язувала його з усією Україною. На її відновлення знадобляться сотні мільярдів гривень.

Потрібно також розуміти, що військові дії негативно позначилися не тільки на Донецькій і Луганській областях, а також на прилеглих регіонах і в цілому на всій країні. Саме війна стала основною і головною причиною скорочення фінансових витрат держави на науку, освіту, медицину, природоохоронні заходи.

Військовий конфлікт триває більше 5 років, і нікому не зрозуміло коли він закінчиться. Саме тому організація «Голос Природи» вважає, що всі стратегічні рішення і програмні документи необхідно приймати з урахуванням ведення військових дій в Донецькій і Луганських областях. Немає ніякого сенсу брати міжнародні зобов’язання по досягненню цілей сталого розвитку, якщо ми не можемо зупинити військові дії в Донецькій і Луганській областях.

Не треба соромитися озвучувати цю проблему на міжнародному рівні. Справа в тому, що сталий розвиток — це дуже широке поняття, воно зачіпає не тільки сферу життєдіяльності людини, а все, що людину оточує на Землі.

Цілі сталого розвитку неможливо досягти за рахунок ресурсів одного-двох міністерств і десятка профільних департаментів. В цей процес необхідно залучати широкі верстви населення. Що практично неможливо зробити в умовах війни.

Вкрай складно пояснити громадянам України актуальність цілей сталого розвитку, коли весь інформаційні простір заповнений новинами про військові дії, і в цьому немає нічого дивного. Коли люди воюють — вони думають тільки про війну…